Кожного разу коли я сперечаюсь з лібертаріанцями, то хтось обовʼязково згадає профсоюзи в США. І вони часто люблять називати ці профсоюзи проявом лівацтва, доказують як вони тормозять розвиток галузей, знищують цілі міста.
Парадокс лише полягає в тому, що ці люди ніколи не визнають, що саме їх власна ідеологія створила таке явище як профсоюзи.
Як саме? Ну вони ж виступають проти всілякого регулювання, стверджуючи що ринок сам справиться.
Так ось. Саме з такою ситуацією зіткнулись молоді капіталістичні країни в період Першої промислової революції. Бо тоді не було трудового законодавства. Не були ніяк врегульовані трудові відносини. Не було такого поняття як мінімальна заробітна плата та 8-годинний робочий день - все це було закріплено на законодавчому рівні аж в 20ст.
Ну і наче це мав бути рай по лібертаріанським канонам, але в дійсності в таких нерегульованих трудових відносинах працівники були змушені погоджуватись на важкі умови праці, по 12-14 годин на добу, 6 днів на тиждень за невелику зарплату.
Звичайно, робочих ці умови не влаштовували, але по одинці жоден працівник не міг вплинути на роботодавця. Бо є таке поняття як «нерівність переговорної позиції», коли одна сторона має більше можливостей щоб диктувати іншій свої умови. І відносини між роботодавцем та працівником це класичний приклад такої ситуації. Не хочеш працювати на цю зарплату -будуть інші.
Тому для того, щоб змінити цю ситуацію, почали виникати стихійні обʼєднання робітників, для посилення переговорної позиції за рахунок колективного відстоювання своїх прав!!!
Однак, проблемою цього руху було те, що держава в той час була на стороні роботодавця. І перші такі обʼєднання взагалі вважались незаконним. Їх звинувачували в злочинній змові, переслідували в судовому порядку.
Тим не менш, це не зупиняло робітників. І з часом, ці обʼєднання розростались, ставали впливовішими. Їх методи боротьби ставали все радикальнішиии. Досить звичним явищем другої половини 19 сторіччя-та першої половини 20ст ставали страйки, а кількість учасників страйку могла перевищувати сотні тисяч осіб.
Причому це не були мирні демонстрації і вони часто закінчувались зіткненнями та жертвами з боку учасників. Бували навіть випадки, що уряд був змушений залучати армію, щоб розігнати страйк. Однак, розігнавши один страйк, одразу виникав інший. Для розуміння масштабів цих страйків, в 1919 році понад 4 мільйони робітників (або 21 відсоток робочої сили) взяли участь приблизно у 3600 страйках. І лише 1935 році уряд був змушений здатись та легалізувати статус профспілок.
І в цьому контексті, я вважаю що лібертаріанство це зло, бо їх ідеологія створила умови для соціальних заворушень, але вони цього ніколи не визнають.
