Двоє колишніх високопоставлених мисливців за шпигунами поділилися з Politico ексклюзивними новими подробицями про свої спроби розкрити найбільшу шпигунську таємницю в історії США та про те, що поставлено на карту призначенням очільником ФБР Каша Пателя.
Вночі 10 березня 1986 року Майкл Селлерс припаркував машину на темній московській вулиці і зняв маску: протезну, в стилі "Місія нездійсненна", яка робила його схожим на темношкірого колегу, що працював у посольстві. Він використовував її, щоб прослизнути повз охорону дипломатичного комплексу, де жив. Але йому все одно доводилося бути обережним. Формально Селлерс був звичайним американським дипломатом, але КДБ ідентифікувало його як співробітника ЦРУ і тримало під пильним наглядом.
Селлерс швидко змінив маскування на типове радянське пальто, окуляри та російську хутряну шапку з нарощеним волоссям, щоб злитися з натовпом. Він обрав обхідний маршрут, щоб відірватися від можливого стеження. Його завданням було зустрітися із цінним інформатором, якого агентство культивувало всередині КДБ.
Як зауважує Politico, роком раніше, у червні 1985-го, радянська влада почала зривати десятки важливих американських операцій і заарештовувати агентів, які працювали на ЦРУ та ФБР. Декому пощастило втекти. Декого відправили до ГУЛАГу. Більшість отримали кулю калібру 9 мм у потилицю. Ця кривава бійня стала частиною того, що преса назвала "Роком шпигунів", але втрати тривали і після 1985 року. "Було відчуття болісного вільного падіння, – пише Селлерс у своїй книзі "Рік шпигунів", яка описує бурхливу боротьбу агентства з КДБ у москві під час Холодної війни. – Ми не знали, що спричинило цю катастрофу".
Селлерс сподівався, що його агент, якому агентство дало кодове ім'я "COWL", має інформацію про те, як радянські спецслужби викривали так багато агентів. Але якби КДБ викрило COWL, він став би наступним, хто загине. COWL поводився непередбачувано і пропустив заплановану зустріч чотири місяці тому. Його поведінка змусила багатьох у ЦРУ побоюватися, що його вже викрили, але агентство відчайдушно потребувало інформації, тож ризик здавався виправданим.
За дві години після того, як він покинув посольство, Селлерс утретє переодягнувся – у перуку та вуса, і прибув на заздалегідь узгоджене місце зустрічі: в'їзд на парковку багатоквартирного будинку в затишному районі Ленінських гірок у москві. Але коли він побачив COWL, Селлерс відчув, що щось не так. Колись сильний і впевнений у собі чоловік схуд і тремтів, як побитий пес. COWL, очевидно, був заарештований і підданий тортурам. Селлерс розумів, що буде далі: під'їхало з пів дюжини автомобілів. Із них вискочила група КДБістів, схопила Селлерса, кинула його у фургон і помчала до Луб'янки, штаб-квартири КДБ.
Після багатогодинного допиту радянські спецслужби відпустили Селлерса і вислали його з Радянського Союзу. COWL пощастило значно менше – його судили і стратили. До цього дня його доля змушує Селлерса задаватися питанням: як КДБ розкрило мережу шпигунів агентства в москві?
Інтенсивне розслідування, що тривало десятиліттями і мало відповісти на це питання, зрештою залучило експертів із контррозвідки як із ФБР, так й із ЦРУ. Серед них – Пол Редмонд, який у середині 1990-х років став головою контррозвідки ЦРУ. Його колегою з ФБР був Девід Саді, "Z-мен", як його називали колеги – харизматичний, цілеспрямований колишній вчитель хімії, який, на відміну від Волтера Вайта, проміняв мензурки та пальники Бунзена на полювання на шпигунів у Бюро. Зрештою, після 11 вересня 2001 року він очолив контррозвідку ФБР.
У період з 1985 до 2006 року і Редмонд, і Саді відіграли ключову роль у викритті трьох відомих радянських шпигунів, відповідальних за смерть понад десятка американських агентів. Ці розслідування були одними з наймасштабніших і найвиснажливіших в історії США. Під підозрою опинилися сотні співробітників американських спецслужб – один із найкращих мисливців за шпигунами став одним із головних підозрюваних, це зруйнувало або зіпсувало кар'єру деяких із них. "Це болісні розслідування, – розповів Саді. – Вони тривають довго. Але їх треба доводити до кінця".
У серії ексклюзивних інтерв'ю Politico Саді і Редмонд, разом із десятками інших колишніх співробітників розвідки, розкрили нові подробиці про свою спільну роботу та суперечки, які виникали виникли між їхніми агентствами, коли ФБР намагалося розгадати, ймовірно, найбільшу шпигунську таємницю США. Чи був ще один радянський шпигун, так званий "четвертий чоловік", на найвищих рівнях американської розвідки?
Politico стверджує, що ця важлива розслідувальна робота може опинитися під загрозою, оскільки нинішній голова ФБР Каш Патель, затятий прихильник MAGA, висловив бажання переорієнтувати свою службу з розвідувальної роботи. У вересні 2024 року Патель з'явився у програмі The Shawn Ryan Show і різко розкритикував ФБР та його керівництво, стверджуючи, що вони є частиною змови "глибинної держави" проти Трампа, починаючи з розслідування щодо втручання росії в кампанію 2016 року та перші роки його перебування на посаді. "Найбільша проблема ФБР виникла через його розвідувальні підрозділи, – заявив він. – Я б вилучив цю складову. Я б взяв... співробітників... і відправив їх по всій Америці переслідувати злочинців".
Як зауважує видання, ФБР заявляє, що прагне ловити шпигунів. Але якщо Патель реалізує свою ідею, він може послабити або навіть знищити контррозвідувальні можливості Бюро, що полегшить ворогам Америки – Китаю, росії, Ірану та іншим – проникнення в уряд США та приватні компанії. "Ми будемо ловити менше шпигунів і дізнаватимемося про них лише тоді, коли вже буде запізно. Це дуже небезпечно", – пояснив колишній заступник директора контррозвідки ФБР Френк Фігліуцці.
Перспектива того, що полювання на "четвертого чоловіка" та інші давні, смертельно небезпечні справи про розвідників проти шпигунів можуть бути проігноровані, є образою для тих, хто постраждав і загинув від зради, вважають колишні співробітники контррозвідки. "Якщо десь є хтось, хто був "четвертим чоловіком", – пояснює Селлерс, – то на його руках кров".
"У нас тут, бл..., шпигун"
Для американців руйнівні компроміси не обмежилися COWL. У 1986 році КДБ заарештувало ще чотирьох агентів ЦРУ. У жовтні ФБР дізналося, що двоє агентів, яких вони вербували в радянському посольстві у Вашингтоні, загинули. Кількома місяцями раніше КДБ виманило обох чоловіків до москви, де на них чекали суд і страта.
У штаб-квартирі ЦРУ в Ленглі Редмонд, який на той час очолював контррозвідку з питань СРСР та Східної Європи, був глибоко залучений до зусиль агентства з'ясувати, що сталося. Спочатку вони звинуватили Едварда Лі Говарда, незадоволеного колишнього співробітника ЦРУ, якого звільнили в 1983 році за вживання наркотиків, обман і крадіжку. У серпні 1985 року перебіжчик з КДБ вказав на Говарда як на шпигуна, але той втік до москви, перш ніж ФБР змогло його заарештувати. Однак ЦРУ швидко зрозуміло, що Говард не міг пояснити всі їхні провалені операції та загибель агентів. Агентство все ще втрачало людей у москві, про більшість з яких Говард не мав жодного уявлення. Щоб ускладнити справу, КДБ надсилало потік дезінформації та подвійних агентів – фальшивих перебіжчиків, фальшивих вчених, навіть фальшивого священика, щоб обдурити ЦРУ. "У цій справі, – згадував Редмонд, – ніщо не було тим, чим здавалося".
Коли у 1985 році радянські спецслужби заарештовували і вбивали американських агентів, деякі колеги Редмонда замислилися: а що, якщо винним був не шпигун? А що, якщо, наприклад, їхні комунікації були скомпрометовані і саме тому КДБ так швидко завдало такої великої шкоди? Щоб перевірити цю теорію, заступник начальника відділу ЦРУ Мілт Бірден разом із Редмондом та невеликою групою інших високопоставлених чиновників ЦРУ розпочали хитру операцію. За словами Редмонда, Бірден полетів до Кенії, а інший офіцер вирушив до московського відділення ЦРУ. Обидва надіслали телеграми, у яких неправдиво стверджували, що агентство завербувало лояльних офіцерів КДБ у Найробі та Бангкоку. Якщо москва відкликала своїх офіцерів з будь-якого із цих міст, ЦРУ дізналося б, що росіяни прослуховують їх. КДБ не вжило жодних заходів проти офіцерів, згаданих у телеграмах, що дозволило Редмонду та його колегам зробити висновок: їхні комунікації росіяни не прослуховували.
Проте через кілька місяців, коли КДБ продовжувало зривати операції ЦРУ, радянська сторона запустила ще одну, більш витончену операцію з дезінформації. Починаючи з березня 1986 року, приблизно під час арешту Селлерса, вони надіслали агентству серію листів від фальшивого добровольця, який називав себе "Містер X". Ці листи містили наклепи на співробітника ЦРУ, але, що найцікавіше, вони також попереджали, що КДБ проникло до зашифрованих каналів зв'язку агентства. Це була хитра брехня, про яку ЦРУ вже знало з операції з фальшивими телеграмами. А для Редмонда вигадливий характер обману "Містера X" став підказкою. "Вони намагалися захистити щось дійсно велике в ЦРУ", – розповів він Politico. "Це допомогло мені привернути увагу керівництва до того, що у нас тут, бл…, є шпигун", – не стримувався він.
Незабаром цьому питанню почав приділяти увагу і Конгрес. Пол Джоял, який на той час був директором з питань безпеки Спеціального комітету Сенату США з питань розвідки, згадує, що комітет був "нажаханий тим, що [ЦРУ] втратило стільки радянських агентів за такий короткий проміжок часу". Але спочатку керівництво ЦРУ не хотіло визнавати, що в їхніх лавах може бути більше зрадників. Безкінечні полювання на радянських шпигунів паралізували роботу агентства у 1960-х і 1970-х роках. Високопосадовці ЦРУ бачили, якої шкоди ці розслідування завдали операціям, а також життю і репутації тих, хто потрапив під підозру.
Попри брак ентузіазму, зазначає Politico, Редмонд і невелика команда надійних колег із ЦРУ розпочали серію розслідувань, деякі з яких проводили спільно з ФБР. Полювання на шпигунів тривало понад три роки, поки Редмонд обіймав керівну посаду у відділі ЦРУ, що опікувався Радянським Союзом і Східною Європою. Але коли у 1991 році він повернувся до цієї роботи як заступник начальника новоствореного Центру контррозвідки агентства, то зрозумів: вони майже не досягли жодного прогресу. Редмонд швидко ініціював нове полювання на шпигунів і долучив до команди двох слідчих ФБР. Разом вони набрали обертів і зрештою вийшли на другого шпигуна – офіцера ЦРУ Олдрича Еймса, який хизувався багатством. Він їздив на "Ягуарі" і готівкою оплатив елітний будинок в Арлінгтоні, на що, здавалося, не мав коштів. Справу передали групі ФБР на чолі зі спеціальним агентом Лесом Вайзером, який знайшов докази, необхідні, щоб притягнути Еймса до відповідальності. Слідчі приписали Еймсу щонайменше десятьох загиблих агентів. Руді Герін, один з агентів ФБР, який допитував шпигуна, описав його як "серійного вбивцю в костюмі та краватці". У 1994 році суддя засудив Еймса до довічного ув'язнення.
P. S. Про Олдрича Еймса – у наступній частині.
