Є безпомилковий маркер деградації держави: коли замість мови відповідальності з’являється мова двору. Не цифри, не план, не покарання і результат — а ритуал. Не громадяни — а “плем’я”. Не президент як посадовець у війні — а тотем, якого треба величати, щоб ніхто не питав, чому країна темна, холодна і виснажена.
Слово “плем’я” тут не випадковість і не стильова вольність. Це модель управління. Племені не звітують — племені показують образ. Племені не відповідають на “де резерви, де децентралізація, де контроль енергоринку, де відповідальні за мільярдні ‘подарунки’ посередникам” — племені дають гасло “тримайтеся, ви ж тримаєте світ”. Племені заборонено ставити незручні питання, бо будь-яка критика автоматично оголошується “підривом”. І ця підміна — не патріотизм, а моральний шантаж: з болю країни роблять щит для влади.
Коли президента підносять до рівня “лідера світу”, це не комплімент — це технологія зняття відповідальності. Бо культ не допускає провалу: у культі є тільки “випробування”, “обставини” і “ворог”. Культ не питає, чому на четвертий рік війни Київ живе між ударами і графіками, чому система тримається на ручному “координуванні”, чому замість інституцій — штаб, замість стійкості — пресреліз, замість правил — доступ. Культ має одну функцію: змусити суспільство дивитися вгору, коли під ногами розвалюється держава.
Наймерзенніше, що цей жанр завжди активується саме тоді, коли результату нема. Коли влада не може показати систему — вона показує велич. Коли не може показати світло й тепло — вона вимагає лояльності. Коли не може покарати мародерів — вона оголошує критиків “небезпечними” чи, що вже традиційно, агентами Кремля.Це й є некроекономіка в інформаційній формі: не просто крадіжка, а конвертація провалу в керовану віру.
Велич не потребує жерців. Велич потребує результату. А коли замість результату виходить придворна риторика, це означає просте: хтось хоче перетворити республіку на двір, громадян — на юрбу, а питання “де відповідальність?” — на табу. Українці не плем’я. Українці — громадяни. І якщо хтось намагається переписати цю формулу пафосом, він не “захищає країну”. Він захищає право системи не відповідати за те, що вона зробила з країною.
