Примітка. Цей текст написаний українською. Якщо ви читаєте його іншою мовою, то це автоматичний переклад, можливо неякісний
«Прес-секретар» Рубіо
24 лютого другий рік поспіль стало днем ганьби для США. Другий рік поспіль США не підтримали резолюцію Генасамблеї ООН, яка закликає до відновлення територіальної цілісності України. Другий рік поспіль у цей день жоден офіційний представник адміністрації США не висловив ніякої солідарності з Україною та не засудив російську агресію.
Президент у цей день вирішив з трибуни Конгресу попишатися тим, що США більше не допомагають Україні, а продають зброю для України НАТО (ніби самі США й не є членами та засновниками альянсу).
Мені якось здавалося, що усе це ницість, нижче якої немає вже куди падати.
Але це була така ілюзія. 47-й президент та його адміністрація можуть насправді пробити будь-яке дно. Вони підтверджують спостереження Станіслава Єжи Леца, що коли здається, що вони вже досягли днища, знизу обов’язково постукають, і вони проб’ють нове.
У середу державний секретар Рубіо з’явився перед журналістами та влаштував прес-брифінг. Його роль у адміністрації 47-го президента доволі дивна. Номінально він обіймає дві найважливіші посади – держсекретаря, який проводить в життя, здійснює зовнішню політику, та радника з національної безпеки, який координує розробку зовнішньої політики, зовнішньополітичної стратегії, політики та стратегії безпеки.
Але де-факто усі найважливіші дипломатичні перемовини, тобто саме втілення в життя зовнішньої політики проводить дует Віткофф-Кушнер, друг та зять президента. Номінальний держсекретар взагалі не бере в них ніякої участі. Віткофф-Кушнер вели перемовини по припиненню війни в Газі, ведуть перемовини щодо російсько-української війни, ведуть перемовини щодо іранської ядерної та ракетної програм.
І коли Марко Рубіо з’являється перед пресою, як це було у середу, складається враження, що він взяв на себе функції речника Держдепартаменту, своєрідного «прес-секретаря» дуету Віткофф-Кушнер, який є де-факто держсекретарем. У Держдепартаменті не проводяться прес-брифінги для журналістів з середини серпня 2025 року, тобто вже більше, ніж пів року. Здається, що номінальний держсекретар вирішив взяти на себе проведення прес-брифінгів, у той час як реальною зовнішньою політикою займається дует Віткофф-Кушнер.
Про все це можна було б і не згадувати. Якби не заяви Рубіо у середу. Його запитали, коли адміністрація змінить курс та посилить тиск на Москву. Ось що він відповів:
«Адміністрація продовжує посилювати тиск на Москву. Наприклад, наприкінці минулого року президент запровадив додаткові санкції проти їхньої нафтової компанії — «Роснєфті». Адміністрація продовжує продавати зброю Україні. Ми не продаємо зброю Росії і не запроваджуємо санкції проти України».
Яка ж ницість! «не запроваджуємо санкції проти України»…
Може він обмовився? Ні!
Після того, як він сказав, що у президента «є глибоке розчарування тим, що це не завершилося, бо він бачить у цьому абсолютно безглузду й безсенсовну війну», йому поставили нове запитання
«чому це розчарування однаковою мірою спрямоване і на Зеленського, і на Путіна, коли саме Москва продовжує завдавати ударів по цивільній інфраструктурі та мирному населенню по всій Україні»
І він цинічно повторив те же саме «Ми не запроваджували санкцій проти України».
І хоча він додав, що
«причина, чому Україна змогла витримати цю війну, полягає в тому, що Сполучені Штати надавали і продавали зброю Україні, а також забезпечили її розвідувальною допомогою та іншим, також ми запровадили санкції проти Росії», це не змінило суті.
І його наступні слова, що
«розчарування Президента є загальним, і ви бачили, як воно час від часу проявляється. Він просто не розуміє, як дві країни, що перебувають у такій жорстокій, жахливій і кривавій війні, не можуть досягти порозуміння щодо її завершення»
лише підкреслюють, наскільки ця людина не має почуття власної гідності. Не має, бо точно розуміє реальну причину війни, точно знає, що причина – це бажання путіна знищити Україну. Він точно знає, що це не безглузда і не безсенсовна війна для обох сторін. Він точно знає, що сенс для Росії у знищенні України та українства як такого, а сенс для України – боротьба за свободу, за своє існування.
Але він сказав те, що сказав. Йому за це не соромно. Він все ще мріє про Овальний кабінет Білого Дому, про часи, коли він не повинен буде обслуговувати його теперішнього господаря. Він вважає, що сам зможе зайняти цей кабінет. Що тоді не будуть згадувати про те, що він говорив зараз, що він погодився на дивну роль, яку він грає сьогодні.
Але так не буває.
Буває, що президентами обирають державних діячів. Буває, що просто політиків. Буває, що популістів. Але не тих, хто не має елементарного почуття власної гідності, не поважає самого себе.
До кінця історії під назвою «Страх: Трамп у Білому Домі» (с) (назва книги Боба Вудворда, виданої у 2018 році) залишилося 1059 днів.
