Космічна гонка США та СРСР була в самому розпалі, і вже зовсім скоро в космос мала полетіти людина. У СРСР основну ставку зробили на ракету Р-7 Сергія Корольова — достатньо передову й потужну на той час ракету. Вона була в рази потужнішою за будь-яку американську ракету — Redstone, Jupiter, Thor, Atlas. Маса корисного навантаження становила 5,4 тонни проти 1,36 тонни в Atlas. Американці розуміли, що безнадійно програють космічну гонку, а це в ті часи загрожувало не лише репутаційними втратами першої країни світу, а й потенційним знищенням за 30 секунд тисячами радянських термоядерних бомб, дбайливо перенесених через океан просто їм на голову схожими ракетами. Усі ці обставини дуже надихали на максимально радикальні мозкові штурми.
Після чергового прочухана Вернер фон Браун придумав справді дивовижну річ — він узяв цілу пачку малопотужних ракет Redstone і Jupiter та зліпив із них одну велику ракету. Це інженерне диво отримало назву Saturn I і складалося з 8 баків від ракети Redstone та 9 баків від Jupiter. На орбіту вона могла вивести близько 10 тонн корисного навантаження, що приводило місцевий генералитет у захват. Саме ця ракета стала проміжною ланкою до справді видатного Saturn V, який зміг доставити людей на Місяць, залишивши Ванькам можливість лише мріяти про це.
До чого я веду. Подивився відео потужних випробувань української балістичної ракети FP-7. Цю ракету виробника «Fire Point» чомусь називають першою українською балістичною ракетою, забуваючи, що першою була ракета «Сапсан». Так от, враження дуже суперечливі. З одного боку, добре, що змогли хоч щось зробити і воно, здається, летить. З іншого — ніби Україна не виробляла найпотужніші ракети на «Південмаші» і все довелося починати заново. Або ж знову освоюють величезні кошти на виробах рівня студентських проєктів. Заявлені параметри польоту — 250 км і бойова частина 150 кг — наштовхують на думку, що, найімовірніше, скопійовано ранні версії ATACMS. Плюс вигадки дуже «компетентних» експертів про те, як складно створювати балістику.
До чого все це? Існують доволі доступні ракети реактивних систем залпового вогню великих калібрів — ті ж «Смерчі» 300 мм або їхні аналоги. Чому не зібрати їх у пакет із 6 або 9 штук і не перетворити на перший ступінь справді потужної балістичної ракети? А корекцію здійснювати другим ступенем. Так можна було б і три тонни закинути ворогам на голову. Було б бажання. Чи завдання інше?
А якщо ще згадати параметри тогож «Сапсана» (також відомого як «Грім-2») — українського ОТРК, який призначений для високоточних ударів балістичними ракетами на дальність до 500 км (окремі оцінки до 1000 км), то запитань стає ще більше. «Сапсан», розроблений державним КБ «Південне» має масу бойової частини 480-500 кгшвидкість 5,2 Маха та систему наведення з відхиленням до 10 метрів. Тож всі параметри кращі ніж у ракети від приватної компанії «Fire Point», яку так активно просуває влада. Чи це лише мене дивує? Хоча може для когось історія почалася лише в 2019 році про «Сапсан» та інші ікраїнські здобутки він не знає? Чи справа у державному фінансуванні, яке комусь хочеться спрямувати на близькі йому проекти? Відповіді в мене немає, але її варто отримати.
