Це те, чого я чекав і чого не було на радарах до сьогодні - позиція опозиції всередині Ірану. Це та опозиція, яка, з одного боку, перебуває в тюрмах, а з іншого - колись була частиною ісламістського істеблішменту. Відверто кажучи, я думав, що під тиском приголомшливих подій вона розчинилася у підтримці нинішньої влади, але ні.
Тепер по суті. У мережі з’явився лист Мустафи Таджзаде, переданий ним із в'язниці Евін. Таджзаде — не просто колишній посадовець, це символ «інтелектуального спротиву» всередині країни. Його позиція станом на 5 березня 2026 року фіксує головний внутрішній розкол політичних еліт в Ірані.
За часів Хатамі (1997–2005) Таджзаде обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ з політичних питань. Це була «гаряча точка» в уряді: він відповідав за проведення виборів та розвиток громадянського суспільства в період «іранської відлиги». Його вважали «мозковим центром» реформаторського крила. Саме він стояв за організацією перших в історії Ісламської Республіки місцевих виборів, які мали децентралізувати владу.
У своєму листі Таджзаде відкрито визнає те, про що режим намагається мовчати: значна частина населення настільки зневірилася у клерикальному правлінні, що бачить в ізраїльських ракетах «шанс на звільнення». Він підтверджує, що соціальна база режиму випалена: люди готові підтримувати навіть зовнішнього ворога, аби позбутися внутрішнього.
Найсильніша частина його листа - це попередження про «сирійський сценарій». Війна не принесе демократію, пише він, а лише «бездержавність» та ризик розчленування країни. Він прямо каже про небезпеку того, що Іран «розірвуть на частини».
Відтак він пропонує третій шлях: не інтервенція і не диктатура КВІР, а Установчі збори для зміни конституції. Це спроба дати іранцям суб’єктність, щоб вони не чекали на «визволення» від Трампа чи Нетаньягу, а самі змусили режим (або те, що від нього залишиться) до капітуляції перед власним народом.
Можна було б відмахнутися від цього листа як від утопічного в умовах, коли падають бомби. Втім, демарш Мустафи Таджзаде — це точно не «одиночний пікет». У політичній культурі Ірану такі заяви з-за ґрат є каналом зв'язку між частиною еліт і суспільством. Найімовірніше, за цим текстом стоїть широка мережа впливу, яку можна назвати «коаліцією національного порятунку».
Таджзаде озвучує те, що бояться сказати чиновники середньої ланки та дипломати, які залишилися в Тегерані. Це люди, які розуміють: режим аятол уже програв, але вони не хочуть, щоб разом із ним згоріла сама держава. Його заклик до Установчих зборів - це «рятувальний круг» для тих елементів системи, які готові до капітуляції в обмін на збереження Ірану як цілісної країни.
Попри репресії, мережі прихильників Мохаммада Хатамі та Мір-Хоссейна Мусаві все ще існують. Лист Таджзаде з'являється саме тоді, коли в Асамблеї експертів почався бойкот (ті самі 8 членів). Це виглядає як синхронізована атака: клерикали б'ють по легітимності наступника Хаменеї всередині релігійної системи, а Таджзаде б'є по легітимності війни та закликає до цивільного переходу ззовні.
Його заява - це також відповідь на загрозу етнічних повстань. Він розуміє: якщо Трамп і Нетаньягу зроблять ставку на розвал Ірану за етнічними лініями, «демократичний Іран» ніколи не настане - настане ера польових командирів.
Варто пам’ятати, що Евін - це не просто тюрма, це «штаб-квартира» опозиції. Такі тексти передаються лише тоді, коли є консенсус серед ув'язнених лідерів думок. Це колективний маніфест в'язнів сумління, які намагаються перехопити ініціативу в КВІР.
