Було непросто, але я стримався-таки й не висловився по гарячих слідах щодо інкасаторської історії - чекав на якісь обʼєктивні факти.
1. Орбан знаходиться в програшній
позиції на фініші своєї виборчої кампанії, побудованої мало не повністю на ворожості проти України.
2. Він навіть для політика винятково безпринципний і ніколи не гребував використанням державних інструментів у особистих цілях.
3. Українські коментатори, котрі побудували свою підтримку Орбанівської спецоперації на аргументах типу «а чому вони не їхали найкоротшою дорогою?» чи «а що там робив генерал СБУ?» демонстрували зовсім уже еталонну тупість. Дебіли, здається, серйозно вірили, що маршрут перевезення десятків мільйонів має бути постійний і передбачуваний.
4. Сьогодні вже ясно, що ніякої оперативної інформації про незаконність дій Ощадбанку в Орбана не було. І звільнення інкасаторів та їхня депортація є залізобетонним доказом - інакше б їх залишили в країні для слідства й суду.
5. Мене вельми цікавить, чи знайдеться серед тисяч саппортерів орбанівської спецоперації хоч мінімальна кількість тих, хто готовий визнати помилку.
6. І головне. Я теж без особливої симпатії (мʼяко кажучи) ставлюся до нинішньої влади. Але це не означає, що я готовий перетворитися на собаку Павлова й керуватися умовними рефлексами.
І вам раджу про це думати час від часу
