("США розглядають можливість запросити Лукашенка на зустріч з Трампом у Білому домі або в Мар-а-Лаго в рамках дипломатичної розрядки" - спецпосланник Коул).
- Проходь, проходь, не мнись там біля входу, - Трамп мимохідь кинув погляд на Лукашенка, що не наважувався пройти в кімнату і виглядав вкрай наляканим.
- Цей... Той... А чоботи знімати?
Перед вильотом він в черговий раз інспектував фермерів, і зараз ніздрями відчував щось не те.
Трамп, відвернувшись до бару, змішував алкогольний коктейль. В позі його читалась розслабленість. Розкіш навкруги приголомшувала його білоросійського гостя, проте на хазяїна будинку вже давно не справляла ніякого враження.
- Чоботи? Та байдуже.
Лукашенко на всякий випадок роззувся. Шкарпетки, виготовлені по спецзамовленню на Брестському панчішному комбінаті, сковзнули на гладеньку поверхню дорогої підлоги.
Роздивляючись всю цю неприкриту нахабну розкіш, він плутався в здогадках, яка ж мета його тут перебування. Проте зупинився на головній: його хочуть відбити, як дівку в чоловіка. Для цього його "танцюють", пригощаючи випивкою та спокушаючи обіцянками. Воно з одного боку й лестить, але з іншого - доведеться ж повертатися додому. А вдома - Володимир. І він ближче до Лукашенка, ніж Трамп. І як же ж його тепер бути?..
З-за незачинених дверей виднілось величезне ліжко. Лукашенко кинув погляд всередину й стиснувся від того, що прийшлося уявити. Йому ж не доведеться?.. А раптом?.. Та ні, ні в якому разі... В хазяїна Мар-а-Лаго інші смаки, і всім відомі... Але якщо вже доведеться, то що за це можна виторгувати?
Мозок перебирав варіанти в посиленому режимі.
Трамп розвернувся до гостя, тримаючи два келихи з випивкою.
- Підходь ближче, давай за зустріч! - Плюхнувся на диван, поставив келихи на низенький столик, долонню плескаючи по місцю поряд з собою. Лукашенко судомно проковтнув слину. Відчув, як мокрішає спина.
"...Можна попросити звільнити від санкцій літаки..." - Підійшов, сів на краєчку, пригубив напій, примружився. Відчув долоню Трампа на своїх плечах, теплу й важку.
"Або краще нехай пустить калій на ринки остаточно, давно треба..."
- Давай, друже, поговоримо про угоду!
"Угода, угода, якщо вже доведеться, то можна попросити розморозити транзакції, йому не важко..."
"Але ж вдома Володимир... Що він на це скаже? Він мене вб'є, якщо зраджу..."
Думка про те, на що здатен Володимир, різко погіршила настрій Лукашенка. З-за дверей виднілося золотисте покривало з дрібним візерунком. Частково було видно величезну люстру, що виблискувала сотнями кристаликів. На підлозі спочивав килим з величезним ворсом, в якому можна було втопити ноги до щиколоток. Шкарпетки Брестського панчішного комбінату, якби вміли розмовляти, верещали б від захвату...
***
Трамп ніколи не зрозуміє, що від путіна ніякою угодою не відірвати те, що вже поїдене російською корозією.
