22 квітня 2026 року, лише за кілька днів після кривавого терористичного акту в Києві, Офіс Президента України офіційно заблокував ініціативу громадян щодо права на збройний самозахист. Адміністрація президентського сайту превентивно відхилила електронну петицію, яка вимагала законодавчого врегулювання обігу цивільної зброї.
Як свідчить офіційний лист-відмова, петицію не допустили навіть до стадії збору підписів, прикрившись універсальним формулюванням: «не відповідає встановленим вимогам». Жодної конкретної правової підстави чи вказівки на помилки авторам надано не було. Натомість ініціаторам цинічно подякували за «громадянську позицію» та порадили звернутися до Кабінету Міністрів і Верховної Ради.
Петиція, яка набирає необхідну кількість голосів (а на тлі розстрілу в Києві вона б набрала їх за кілька діб), виводить проблему з маргінального поля у фокус загальнонаціональної медіа-уваги. Вона змушує Президента України вийти з теплої ванни підготовлених відозв і дати публічну, персональну відповідь. Відхилити петицію після успішного голосування означає власним підписом підтвердити: «Я, Президент, чиє оточення озброєне нагородними пістолетами і захищене державними бодігардами, забороняю вам захищати себе від терористів». Це колосальні репутаційні та електоральні втрати.
Тому система обирає тактику інституційного карантину. Знищити ініціативу в «сірій зоні» премодерації руками безіменного адміністратора сайту — це метод з нульовою політичною ціною для першої особи. Це стерильне політичне вбивство теми, яке дозволяє владі зробити вигляд, що суспільного запиту на зброю просто не існує.
Це задокументований політичний маніфест нинішньої влади. Препарування цього короткого тексту розкриває глибинний інституційний страх Офісу Президента перед власним народом та свідому стратегію на збереження монополії на беззахисність.
Ось три головні викривальні факти, які стоять за цим листом:
Перше
Влада розуміє соціологію. Вони чудово усвідомлюють, що після того, як московський спецназівець безперешкодно розстріляв шістьох беззбройних киян, петиція про зброю набрала б необхідні 25 000 голосів не за 90 днів, а за лічені години.
За законом, успішна петиція вимагає обов’язкової та публічної відповіді особисто від Президента. Це означає, що Володимиру Зеленському довелося б відкрито, перед усією нацією, пояснювати, чому еліта ходить з десятками тисяч «нагородних» пістолетів, а звичайний українець не має права захистити свою родину. Щоб уникнути цього репутаційного удару, Офіс Президента обрав найбоягузливіший шлях — вбити ініціативу в зародку руками анонімних модераторів.
Друге
Пасаж із рекомендацією «звернутись до Кабінету Міністрів та Верховної Ради» є відвертим знущанням із громадянського суспільства, бо Банкова прекрасно знає, що багатостраждальний законопроєкт №5708 (про право на цивільну зброю) лежить у парламенті з 2021 року і свідомо саботується монобільшістю, яка повністю контролюється Офісом Президента. Відправляти громадян вимагати закону в Раду, якій Банкова сама ж і забороняє цей закон ухвалювати — це класичний метод політичного шулерства. Президент має право законодавчої ініціативи і міг би внести власний невідкладний законопроєкт, якби мав на це політичну волю.
Третє
Ця відмова — це захист кастової системи. Держава утримує в тилу 250-тисячну озброєну армію поліції, СБУ та прокурорів, яка, як показав київський теракт, часто не здатна швидко нейтралізувати реальну загрозу. Проте ця система ідеально захищає спокій самої влади.
Легалізація короткоствольної зброї для громадян зруйнувала б цю зручну модель. Озброєний і відповідальний громадянин перестає бути наляканим електоратом, який благає поліцію про захист. Він стає автономним суб'єктом. Для системи, яка готується до важких післявоєнних років і потенційних соціальних криз, озброєне суспільство — це найбільший жах.
ВИСНОВОК
Вже друга відмова у реєстрації навіть тільки петиції на володіння зброєю - офіційна розписка держави у розірванні базового суспільного договору. Держава відкрито готується до турбулентного післявоєнного періоду, намагаючись законсервувати систему тотального примусу. Сайт петицій перетворено на інструмент цензури. Проте створення громадянським суспільством альтернативних майданчиків для збору голосів доводить: заблокувавши клапан прямої демократії, влада не знищила запит на самозахист, а лише радикалізувала його.
Якщо система здатна лише приїжджати малювати крейдою контури тіл і забороняти українцям захищати свої сім'ї — це не держава-захисник. Виглядає як внутрішня окупаційна адміністрація, яка боїться власного народу більше, ніж московських терористів.
