Мені було цікаво зануритись у цей свіжий скандальчик із ВПО, східняками та телефеміністкинею Еммою Антонюк.
Скажу на правах сумського східняка, якого в університеті Шевченка кілька викладачів на повному серйозі питали: «Чи не зі Львова Ви часом, бо так шпрехаєте українською?»
Так от парочка моментів. От би панянка офігіла, якби дізналась, що автор «Тигроловів» Іван Багряний родом зі славного Охтирського козацького полку, який де тільки не воював. І так, так трапилось, що Росія зросійщила цю землю, щоб мати боєздатних, отих самих ісконно русскіх тіпа — гусарів у війнах з турками та французами під Бородіно. Я памʼятаю, коли на наших міжміських маршрутках Охтирку тривалий час підписували виключно як «Ахтирка».
Русифікація торкнулась і самого Багряного — до його реального прізвища Лозовʼяга — радянщина доточила «ін». Втім це усе не завадило автору не лише видати правдиві романи про радянщину, а ще й у 1946 році розкласти хто є хто у публіцистиці «Чому я не хочу вертатись до СССР?». Там чи не вперше було сказано, що українці за шляхетністю не поступаються Англії чи Італії.
І нарешті. Більшість того, що прийнято називати «рускоговорящей челюстю» - було зросійщено штучно або було змушене мімікрувати аби банально бодай хтось вижив із недобитих славних українських родів. Так у багатьох українців і зʼявилась бабуся чи дідусь, які поїхали працювати на завод чи шахту після розкуркулення та Голодомору — і випадково стали російськомовними.
Я уже колись розповідала історію дівчини, яка помагала мені з ремонтом кухні. Переселенка першої хвилі із Донецька, яка з 2014 будувала життя в Києві з нуля. Дуже стильна, фактурна, професійна. Якось вона прийшла на заміри і поділилась, що її мама уперше розказала, як дід і баба опинились на шахтах. Їхніх батьків з Хмельниччини та Буковини розкуркулили по саме не хочу, обібрали як липок — це ще добре, що діти десь на лісопильні Сибіру не опинились. Так Оля вперше в 38 дізналась, хто вона є, і які її базові налаштування.
