Увечері 19 травня літак володимира путіна приземлився в Пекіні, в аеропорту його почесно зустрів караул і група людей, які розмахували прапорами росії та Китаю. Наступного ж дня путін і Сі Цзіньпінь провели переговори в Будинку народних зібрань у Пекіні та підписали пакет спільних документів. Ця зустріч мала особливий підтекст, адже лише за кілька днів до того Китай відвідав президент США Дональд Трамп, і його переговори з Сі завершилися без великих угод.
На цьому тлі Москва і Пекін хотіли показати світу власну єдність. Власне, центральним документом зустрічі стала декларація про становлення багатополярного світу. Помічник путіна Юрій Ушаков уточнив, що це великий текст обсягом 47 сторінок. Загалом сторони підписали близько 40 угод на рівні урядів, окремих відомств і компаній. Серед них була і окрема заява про зміцнення всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії, а також рішення продовжити дію Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво.
Цей договір Москва і Пекін уклали ще у 2001 році, і Сі Цзіньпін назвав його міцним фундаментом довгострокових відносин. У своїй промові на цій зустрічі Сі Цзіньпін різко критикував Захід. Він заявив, що світ зовсім не спокійний, що односторонні дії та гегемонія завдають дедалі більшої шкоди і що людству загрожує повернення до закону джунглів. Путін же у відповідь говорив переважно компліментами. Він згадав китайську ідіому про те, що не бачились день, а ніби минуло три осені, назвав Сі дорогим другом і нагадав, що приїжджає до Китаю вже 25 раз. Ще серед тем переговорів була також критика зовнішньої політики США і війна навколо Ірану.
Економічна частина зустрічі виглядала вагомою. За словами путіна, росія і Китай є важливими торговельними партнерами, і цифри це підтверджують. Торік товарообіг між двома країнами склав майже 240 мільярдів доларів, а за перші чотири місяці 2026 року він зріс ще приблизно на 20%. Майже всі розрахунки між країнами вже ведуться в рублях і юанях, тобто Москва і Пекін вибудували систему торгівлі, яку важко дістати західними санкціями. Сторони також продовжили безвізовий режим між росією і Китаєм до 31 грудня 2027 року.
Окремо путін похвалився масштабним вивченням китайської мови в росії, бо за його даними всередині країни її освоюють понад 100 тисяч людей, а ще близько 20 тисяч росіян навчаються безпосередньо в Китаї. Однією з головних тем переговорів був газопровід «Сила Сибіру 2». Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков повідомив, що сторони досягли розуміння щодо маршруту і самого будівництва, а домовитися нібито залишилося лише про окремі нюанси. Проте на цю заяву варто подивитися уважніше. Про «майже узгоджений» газопровід Москва говорить уже не перший рік.
Юридично необов’язковий меморандум про намір будувати трубу сторони підписали ще у вересні 2025 року, але відтоді переговори застрягли на трьох ключових питаннях, це ціна газу, умови фінансування і терміни постачань. Тому цього разу у Пекіні питання знову не закрили, а американська газета «The Washington Post» прямо написала, що путін вкотре поїхав з Китаю без твердого контракту на трубу. Та і сам Китай дуже обережно ставиться до ризику вторинних санкцій з боку Заходу. Пекін не хоче відкритого конфлікту зі США та Європою через росію. Крім того, Китай мислить значно прагматичніше за росію, адже для Сі Цзіньпіна головне завдання полягає у зміцненні власної економіки та глобального впливу КНР. Якщо в якийсь момент підтримка Москви стане надто дорогою або небезпечною для китайських інтересів, Пекін може скоригувати свою політику, але поки що такого сигналу немає.
Чому це важливо для розуміння всієї зустрічі. Після початку повномасштабної війни проти України у 2022 році росія втратила європейський ринок газу, який десятиліттями приносив їй основні валютні доходи. Замінити Європу за обсягами може лише Китай, інших покупців такого масштабу для російського газу просто немає. Пекін це добре розуміє і тому не поспішає, адже чим довше тривають переговори, тим дешевший газ Китай зрештою отримає. Для порівняння, чинний газопровід «Сила Сибіру 1» постачає до Китаю близько 38 мільярдів кубометрів газу на рік, а нова труба має додати ще до 50 мільярдів через територію Монголії. Ця ситуація чітко показує реальний баланс сил у партнерстві, адже росія потребує Китаю значно більше, ніж Китай потребує росію.
Найважливіше для України заховане не в гучній декларації про багатополярний світ, а у формулюваннях окремої спільної заяви щодо України. У документі, який був підписаний на цій зустрічі, Москва і Пекін закликали повністю усунути «корінні причини» того, що вони назвали «українською кризою». На перший погляд це звичайна суха дипломатична фраза, але насправді це поступка Кремлю. Раніше Китай у своїх заявах говорив про мир, переговори, деескалацію і «законні інтереси всіх сторін» та уникав формул, які виглядали б як згода з російською логікою війни.
Формула про «корінні причини» означає інше. Якщо причини конфлікту нібито існували ще до 2022 року, то й відлік війни починається не з російського вторгнення в лютому 2022 року. Підписавши таке формулювання, Пекін фактично погодився з тим, що вторгнення є наслідком, а не початком війни. Це перший випадок, коли Китай настільки глибоко зайшов у російське трактування подій. Західні союзники України розраховували на інше, адже вони неодноразово зверталися до Пекіна з проханням натиснути на Москву і схилити її до припинення війни.
Але наразі всі західні аналітики вже вважають такі сподівання нереалістичними. Головний науковий співробітник сінгапурського Інституту досліджень Південно-Східної Азії імені Юсофа Ішака Ієн Сторі сказав, що очікувати тиску Сі на путіна не варто. За його словами, Сі не має достатнього впливу щоб змусити путіна зупинити війну. До того ж у Пекіні розуміють, що поразка росії в війні проти України послабила б політичні позиції самого путіна, а для Сі Цзіньпіна падіння або серйозне ослаблення режиму путіна стало б великою геополітичною проблемою. Росія для Китаю є не просто торговим партнером, вона виконує роль стратегічного буфера у протистоянні зі США. Крім того, Кремль підтримує китайську позицію з багатьох міжнародних питань, включно з Тайванем та конфронтацією із Заходом.
Тому замість тиску Пекін продовжуватиме робити те, що робив досі. Він прикриватиме росію дипломатично в Організації Об’єднаних Націй, підтримуватиме її економічно і постачатиме технології подвійного призначення для російської армії. Масштаб цієї підтримки добре видно з однієї цифри. За даними агентства «Bloomberg» вже понад 90 відсотків техніки, яка потрапила під західні санкції, росія тепер завозить саме через Китай, користуючись китайськими постачальниками і посередниками.
Який же висновок випливає із зустрічі в Пекіні. Для Кремля головний результат це сама картинка єдності з Китаєм, показана всьому світу одразу після того, як переговори Сі з Дональдом Трампом завершилися без великих угод. Путін отримав підтвердження, що Пекін не приєднається до західного тиску і не відвернеться від Москви. Та за гучними словами ховається тверезий розрахунок Китаю. Сі дав росії політичну підтримку, спільні документи і нові угоди, але не дав головного, чого хотів путін, тобто твердого контракту на газопровід. Партнерство залишається нерівним, і тому росія дедалі сильніше залежить від китайських грошей, технологій і ринку збуту, а Китай зберігає свободу дій.
Для України з цієї зустрічі випливає кілька конкретних наслідків. Швидкого тиску Пекіна на Москву не буде, тож розраховувати на Китай як на посередника, який примусить росію до миру, не варто. Війна для росії й надалі буде забезпечена китайськими технологіями і китайськими грошима за продану нафту й газ. Економічно і технологічно росія дедалі більше перетворюється на молодшого партнера Китаю, і ця залежність зростатиме, поки триває війна. Водночас Китай не зацікавлений у нескінченній війні, бо вона псує його відносини із Заходом і світовими ринками. Тому Пекін і далі говоритиме про дипломатичне врегулювання, але на умовах, близьких до російських. Тому в подальших переговорах України з росією доведеться враховувати, що за столом фактично стоятиме і Китай, навіть якщо формально його там не буде.
І остання деталь, яка показує справжню ціну гучних слів. Декларація про багатополярний світ говорить про рівність країн і про право кожної держави на власний голос. Війна росії проти України, яка цього голосу Україну якраз і позбавляє, прямо суперечить цим деклараціям. Але ні Москва, ні Пекін цієї суперечності визнавати не збираються, бо насправді обидві країни будують не світ рівних, а світ, де «великі» держави вирішують долю менших.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
