Топпосадовці системи, яка роками цинічно розпилює країну, починають розповідати сльозливі історії про свій шлях із самих низів, це викликає вже навіть не сміх, а глибоку фізіологічну відразу у мене, зокрема.
Заява Першої віцепрем'єрки — Міністерки економіки Юлії Свириденко про те, що вона дійшла до вершини влади завдяки виключно «активній життєвій позиції», будучи дівчиною зі «звичайної родини, звичайної школи», де «такі можливості є у кожного» — це еталонний кабінетний популізм. Це спроба продати виснаженому суспільству дешеву голлівудську казку, щоб надійно приховати потворну реальність того, як насправді працюють кадрові ескалатори в Україні.
Міф про «просту родину» та номенклатурний старт
Легенда про «дівчину з народу» сиплеться при першому ж фактчекінгу. Все це виглядає як старі-добрі брєжнєвські часи: всі — з народу, все — для народу!
Насправді батьки пані Свириденко — це не шахтарі, не вчителі сільської школи і не робітники заводу. Люди пишуть, що її батьки — класичні чиновники середньої ланки, глибоко вкорінена регіональна номенклатура Чернігівщини.
В українських реаліях статус дитини чиновника середнього рангу — це вже не «звичайний старт». Це готовий VIP-квиток у закритий клуб, де діють специфічні правила номенклатурного заповідника. Тобі не потрібно пробивати бетонну стелю головою — тобі просто вчасно відчиняють потрібні двері ті, з ким твоя родина вже давно грає за одними й тими самими кулуарними правилами.
Справжній секрет стрімкого зльоту Свириденко полягає зовсім не в її «управлінському генії» чи унікальних економічних проривах, яких країна чомусь досі не помітила. Він полягає в абсолютній, безхребетній готовності обслуговувати інтереси великих фінансово-промислових груп та тіньових кураторів Банкової. Системі Андрія Єрмака не потрібні незалежні професіонали зі стратегічним баченням — їй потрібні слухняні, системні виконавці, які вміють загортати деструктивні рішення у гарну «технократичну» обгортку для Заходу.
У велику політику Свириденко потрапила не через відкриті конкурси чи рекомендації реального бізнес-середовища. Вона пройшла через закриті кастинги тіньових продюсерів нинішньої влади, зокрема бізнес-партнера Ігоря Коломойського — Тімура Міндіча. Саме в цій системі координат її «активна життєвая позиція» трансформувалася у готовність легалізувати найдикіші лобістські схеми.
Найбільш показовим кейсом її діяльності на посаді очільниці Мінекономіки став фасадний таран для так званої «дерегуляції» фармацевтичного ринку. Саме Свириденко активно проштовхувала та легалізувала геніальну за своєю цинічністю ідею дозволити продаж лікарських засобів на преміальних АЗС. Під гаслом «турботи про пацієнта» mільярдний ринок роздрібної торгівлі медикаментами фактично подарували великим паливним картелям на кшталт OKKO та UPG. При цьому жодні застереження професійної спільноти щодо повного руйнування класичної фармації та неможливості дотримання температурного режиму зберігання ліків на заправках просто не бралися до уваги.
Коли міністерство перетворюється на інструмент монополізації ринків в інтересах нафтотрейдерів, казка про «дівчину з просілка» остаточно перетворюється на фарс. У цій вертикалі «економічна реформа» — це просто прикриття для легалізації схематозу великих гравців.
Якщо Юлія Свириденко — це вітрина негативної селекції на макрорівні, яка прикриває системний тиск на бізнес та лобізм великих олігархічних кишень, то на мікрорівні ця ж система працює ще потворніше. Щоб побачити справжнє дно цієї кадрової політики, достатньо зазирнути в Міністерство охорони здоров'я.
Якщо ви думали, що межа управлінської деградації Віктора Ляшка — це перепризначення корупціонерів на кшталт Жовніра після розпилу фондів «Охматдиту», то ви помилялися. МОЗ остаточно перестало бути міністерством. Воно перетворилося на бюро елітного працевлаштування для дітей регіональних «ділків» та фігурантів кримінальних справ.
Кар'єра батька новоспеченої керівниці протоколу МОЗ Анни Дорош — це еталонний кримінальний трилер епохи повномасштабної війни, який викликає нудоту своєю цинічністю: за даними слідства, у найкривавіший період війни (2022 рік) Володимир Дорош очолював «БФ “Волонтерський штаб захисту України”». Замість допомоги фронту, він разом із підлеглими налагодив механізм нахабного перепродажу гуманітарних позашляховиків, завезених з-за кордону для ЗСУ.
Міська рада Чернівців відкрито звинуватила його в тому, що він роками незаконно використовував комунальні приміщення в центрі міста під свою «Народно-демократичну派ію», накопичивши борг перед міським бюджетом понад мільйон гривень. Мер Чернівців публічно назвав його дії аферою. Поки країна стікала кров'ю, батько головної протоколістки МОЗ заробляв на джипах для армії, накопичував борги перед громадою та ховався від мобілізації по лікарняних палатах.
Але справжня глибина цієї кадрової катастрофи розкривається лише тоді, коли ми розуміємо, ЧИЄЮ саме креатурою є чернівецька родина Дорошів і хто насправді розставляє потрібних земляків по ключових медичних відомствах, включаючи керівництво НСЗУ та цілу когорту підконтрольних депутатів. За лаштунками цього «буковинського десанту» стоїть фігура, від згадки якої вся нарконавловладна тусня закупкає у глибокому шоці — Ілля Миколайович Павлюк. В певних колах його величають не інакше як «Іллюша-Курятник» на честь його нескромної історичної діяльності по контрабанді курятини, де свого часу він примудрився стати конкурентом мало не самому Костюку.
Павлюк — це один із головних спонсорів «95 кварталу», головний кастинг-директор танцівниць, одноосібний куратор виборчих списків одразу семи західноукраїнських областей та володар цілої кишенькової групи у Верховній Раді. Це і є та сама одна із голів дракона, про яку всі шепочуться в кулуарах, але бояться назвати прізвище вголос. Вперте замовчування його особистості в медіа лише чітко засвідчує глибину його інтеграції у всі сучасні державні процеси.
Цей персонаж має вкрай специфічні зв'язки з Москвою. Поки українські солдати гинуть на фронті, донька Павлюка спокійно вчиться в «Щукінці» в Москві, а сам він доводиться тестем серйозних чуваків із московського кримінального «общака». Більше того, за інформацією інсайдерів, саме через особистий телефон «Іллюші-Курятника» свого часу йшли прямі тіньові перемовини про звільнення державного зрадника Віктора Медведчука.
Тепер картина стає залізобетонною. Міністр Ляшко, чиє власне призначення, як свідчать матеріали НАБУ, погоджувалося через ФСБ-шну ворожку Єрмака, бере на протокольний напрям (де є доступ до міжнародних зв'язків та графіків) доньку буковинського ділка з орбіти Павлюка. Того самого Павлюка, який через інше крило розставляє своїх людей в НСЗУ, замикаючи фінансовий і адміністративний контур. Це середовище руйнує життя професійних медиків і знищує майбутнє всієї України.
Коли скандал із призначенням Анни Дорош вибухнув у соцмережах, система миттєво увімкнула режим антикризового піару та тотального відбілювання своєї протеже. Це виглядало максимально жалюгідно. Замість пояснень, чому Анна отримала доступ до державного апарату під час війни, медіапростір засипали замовними статтями та шаблонними коментарями ботів. Головний наратив піарників МОЗ зводився до смішного виправдовування: «Вам брешуть, їй не 20 років, їй вже 25! І вона має колосальний досвід!» Цей досвід ліпили з повітря: посиділа асистенткою заступниці міністра юстиції та в євроінтеграційних кабінетах Секретаріату Кабміну. Сама ж Анна видала в соцмережах класичний, написаний пресслужбою пластмасовий текст про те, як вона «з гордістю та великою відповідальністю» розпочинає роботу.
При цьому Анна Дорош офіційно задекларувала отримання грошових подарунків, які в рази перевищують її легальні доходи:
У 2023 році, тільки-но розпочавши роботу в міністерстві, вона декларує «подарунок» від матері у розмірі 290 000 гривень.
У 2025 році фінансові потоки лише зростають: вона декларує подарунки від батьків на загальну суму 450 000 гривень.
Виникає в мене логічне запитання: чи не є ці сотні тисяч гривень «подарунків» банальною легалізацією (відмиванням) брудних коштів батька, зароблених на мародерстві? Якщо що, це припущення. Моє. На підставі зібраних публічних даних, поки ще Цивільний Кодекс не прийняли, бо потім цього вже робити буде не можна, до речі.
Замість висновків
Поки кваліфікованих, чесних лікарів звільняють через штучні борги НСЗУ, поки перинатальні центри захоплюють рейдери, а кардіохірургію ліквідовують — діти тих, хто наживався на війні та ховався від фронту, під парасолькою контрабандистів Павлюка спокійно п'ють каву в приймальні Міністра охорони здоров'я і пишуть пафосні пости про «порятунок країни».
Коли Юлія Свириденко цинічно заявляє з високих трибун, що «такі можливості є у кожного», вона відверто бреше в очі нації.
У нинішній архітектурі влади ці можливості відкриті виключно для членів їхнього закритого синдикату: для лояльних маріонеток, для касирів олігархічних кооперативів, для фасадних міністрів Міндіча-Єрмака, для контрабандних груп Павлюка та для дітей регіональних хабарників. Справжній соціальний ліфт у цій країні запрацює лише того дня, коли весь цей номенклатурний ескалатор пройде жорсткий фронт, отримає реальне визнання в професійному колі громадян, а частина пасажирів пройде і через камери СІЗО для повного очищення своїх гріхів перед суспільством.
Питання ще є? Про Галущенків, Грінкевичів вже мовчу...
