Мої щирі співчуття постраждалим.
Зокрема в Харкові ми під атаками балістики й дронів з ночі. Атаки досі, весь ранок небо "не чисте".
На мій погляд, виглядає як конвульсії неспроможної "імперії" перед смертю, коли потвора б'ється в істериці, забираючи життя безневинних людей. Але зрештою таки котиться в прірву.
Мені сподобався текст Василя Стуса. Якщо я правильно його зрозуміла (допоможіть, якщо помилилася) - це про той "рай", якого ми завдяки ЗСУ уникли. Істерика через те, що їм не вдалося затягнути нас в своє болото:
"Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi
I витягнув п’ятака, схожого на сонечко.
А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч,
носаком позначивши її межу.
Щоб вам було радiсно —
вмикайте магнiтофони, транзистори,
берiть до рук iграшковi калатала,
бемкайте, хоч би й по головi.
Щоб не хотiлося їсти й пити —
слухайте лекцiї, дивiться популярнi кiнофiльми,
як ви житимете щасливо,
коли доправитесь небесного царства.
А щоб не капав за шию дощ,
пам’ятайте,
що будь-яка злива
колись-то кiнчається,
навiть потоп.
Буде холодно — спiвайте оцих пiсень,
при цьому вiн подав жмутик
проштемпельованих текстiв
(дозволено цензурою
для колективного спiву
двом, трьом i бiльше спiвакам).
Коли вам захочеться вiдпочити —
розучуйте цiкаву гру про вiйну,
уявiть, що опали вас вороги
i хочуть позбавити щасливого iснування.
Словом стрiляйте, кидайтеся на амбразури,
падайте пiд танки,
тiльки не розбiгайтесь, докинув вiн.
— Благодiйнику наш,
кому хочеться тiкати з раю,
загукали ми в одне горло,
вдивляючись в очi пiд кокардою,
схожi на двi крапельки ртутi."
