Є страшна форма єдності, яку українці досі вперто плутають із силою. Це не єдність нації довкола державного інтересу. Не єдність громадян довкола армії, права, кордону, податків чи майбутнього. Це єдність тих, хто збився до купи не для того, щоб розірвати хижака, а для того, щоб колективно пояснити собі, чому він, можливо, не такий уже й хижак. Щоб виправдати власне небажання думати фразами: «не треба розкачувати», «всі однакові», «політика — брудна справа», «я маленька людина», «хтось там нагорі розбереться».
Суспільство звикло вважати неписемністю невміння читати. Ми визнаємо фінансову неписемність, коли людина бере мікрокредит під 1000% річних і втрачає житло. Ми зневажаємо медичну неписемність, коли хтось лікує гангрену подорожником чи ковтає сумнівні таблетки з інтернету. Але ми чомусь толеруємо, виправдовуємо і навіть романтизуємо найстрашнішу форму інвалідності — політичну неписемність.
Людина, яка не вміє читати, залежить від того, хто прочитає їй текст. Людина, яка не має фінансової грамотності, стає кормом для банку та шахрая. А громадянин, який не має політичної грамотності, неминуче стає кормом для демагога, олігарха, агента впливу, популіста і чергового «простого хлопця з народу», який прийшов не служити країні, а жерти її.
Політична неграмотність — це не невинна слабкість і не позиція «я вище цього». Це дірка в національній обороні. Через неї заходить ворог. Він не завжди заїжджає на танку. Найчастіше він заходить мемом, анонімним Telegram-каналом, «мирною ініціативою», фейковим компроматом, дешевим гнівом, страхом тарифів та обіцянкою «просто перестати стріляти».
Політично неграмотне суспільство завжди благає про просте речення для складної трагедії. Воно шукає не державника, а психологічну соску. Не інституцію, а месника. Воно чекає чарівного персонажа, який прийде і «порішає», щоб тільки громадянину не довелося дорослішати.
Саме в цій порожнечі політичної свідомості й народжується вовк. Він приходить туди, де люди самі вирішили, що політика — це брудно. Бо цинічна правда є такою: якщо ти не займаєшся політикою, політика займається тобою. Якщо ти не читаєш закон, його напишуть проти тебе. Якщо ти не контролюєш бюджет, його розкрадуть твоїми ж руками.
Цинізм сучасної політики в тому, що масами давно не керують наказом. Ними керують подразником. Людині дають образу — і вона перестає думати. Їй дають ненависть до «всіх політиків» — і вона готова віддати владу першому ліпшому телевізійному персонажу. Їй дають втому від війни — і вона вже плутає капітуляцію з миром.
Вовк ніколи не починає з рику. Він говорить лагідно: «Я вас розумію. Ви втомилися. Вам брешуть. Я не такий, як вони. Я просто хочу справедливості». У вовка завжди найтепліший голос саме перед тим, як він заходить у кошару.
Українці мають усвідомити одну річ: добра людина без політичної грамотності — це сировина. Її можна розжалобити, налякати, приспати і переконати, що «корупція важливіша за незалежність», а «Москва сильна, треба домовлятися». Добрі люди без політичної освіти стають найзручнішими, безкоштовними ретрансляторами ворожої отрути. Агент хоча б знає, кому він служить. Аполітичний дурень думає, що він «має свою думку», хоча цю думку йому давно упакували і доставили просто в мозок.
Ми можемо бути левами в окопі й абсолютними дітьми на виборчій дільниці. Ми можемо донатити на дрони і споживати російські інформаційні патерни. Ми можемо кричати «Слава Україні» й гадки не мати, хто в нашій громаді пиляє тендери. Ця розірваність нас вб'є. Нація не може дозволити собі бути героїчною лише в момент катастрофи. Вона зобов'язана бути компетентною щодня.
Дорослий громадянин не закохується в політика. Закоханість у політика — це діагноз. Політик — не батько, не коханець і не месія. Це найманий управлінець із доступом до твоїх податків і майбутнього твоїх дітей. Його не треба любити. Його треба перевіряти, обмежувати, змушувати звітувати і гнати в шию, якщо він став небезпечним.
Політична грамотність — це здатність чути не голос, а інтерес. Не шоу, а голосування. Не слоган, а бюджет. Це холодна, цинічна звичка щодня запитувати: хто платить, хто виграє, де юридична норма і де національний інтерес?
Це базова гігієна. Так само, як ти миєш руки, щоб не підхопити інфекцію, ти маєш мити власну свідомість від пропаганди, культу особи, солодких ілюзій і стадного мислення.
Ми маємо вийти з психології отари. Нова українська норма має бути жорстокою і безкомпромісною: не розуміти політики — соромно.
Так само соромно, як не вміти читати. Соромно не знати, хто твій депутат. Соромно голосувати за красиве обличчя. Соромно казати «всі однакові». Соромно плутати критику корумпованої влади з руйнуванням держави. Соромно бути «простою людиною», коли твоя країна б'ється за виживання.
Майбутня Україна або стане нацією політично грамотних, цинічних, холодних власників власної держави, або знову й знову платитиме кров'ю за чужі апетити. Вовки завжди повертаються туди, де пам'ять коротка, мислення ліниве, а єдність будується на страхові.
Ми маємо стати нацією цинічних, політично грамотних власників своєї держави. Які об'єднуються не навколо облич чи емоцій, а навколо власних інтересів та інституцій. Бо якщо ти не знаєш, як працює держава, знай: держава дуже добре знає, як спрацювати тебе!
