22 червня агентство Bloomberg повідомило, що естонсько-британська компанія-виробник ракетної техніки Frankenburg Technologies, яка нещодавно відкрила свій перший виробничий майданчик у Латвії, наближається до завершення раунду фінансування серії B на 100 мільйонів євро. Ці кошти мають піти на розробку та випуск системи протиракетної оборони.
За даними Bloomberg, компанія прагне створити систему, здатну конкурувати з американським Patriot, але яка коштуватиме значно дешевше. Отже, після українського виробника FirePoint Frankenburg Technologies стає другою європейською компанією, яка заявляє про намір розробити недороге рішення для протиракетної оборони.
У цьому матеріалі розглядається дедалі динамічніший і конкурентніший ринок протиракетної оборони в Європі, оцінюються позиції нових гравців та аналізуються наслідки цього проєкту.
Європейський ринок протиракетної оборони у 2026 році
Досі європейські замовники фактично мали доступ лише до двох систем протиракетної оборони: американської Patriot з перехоплювачами PAC-3 MSE або PAC-2 GEM-T і франко-італійської SAMP/T NGз перехоплювачами Aster 30 B1, а невдовзі – і Aster 30 B1NT. За певних обставин можуть бути доступні також південнокорейські та ізраїльські варіанти.
Виробничі ланцюги обох систем перевантажені. Виробництво Patriot хоч і нарощують, але ця система обслуговує 18 замовників, зокрема США, тому терміни постачання залишаються тривалими. У 2022 році Швейцарія замовила п'ять вогневих установок Patriot з початковим терміном постачання у 2026–2028 роках. Через неодноразове перенаправлення виробничих потужностей, спричинене війнами в Україні та Ірані, постачання відклали щонайменше до 2034 року, що спричинило невелику дипломатичну кризу у відносинах між Берном і Вашингтоном.
Ланцюг постачання SAMP/T також працює на межі можливостей. Втім значно менша кількість замовників – наразі п'ять, з урахуванням нещодавнього замовлення Данії – означає, що додаткові потужності для вогневих установок і перехоплювачів у найближчі роки розподілятимуться між меншою кількістю сторін, а це скорочує терміни очікування. Замовлення Данії свідчить, що нові клієнти нині чекають на вогневу установку SAMP/T приблизно два-три роки, тоді як очікування на Patriot може сягати семи років. Подібна різниця, ймовірно, зберігається і щодо перехоплювачів.
Відкритим питанням щодо SAMP/T залишаються її бойові можливості. Повідомлення з України свідчать, що ефективність цієї системи подекуди помітно поступалася Patriot, особливо у перехопленні балістичних ракет. Рішення Швейцарії залишитися з Patriot попри всі труднощі з постачанням, а не перейти на SAMP/T, який розглядали як варіант, певною мірою підтверджує ці повідомлення. Водночас є сподівання, що впровадження перехоплювача Aster 30 B1NT дасть змогу скоротити розрив із Patriot.
Крім Patriot і SAMP/T NG, європейські замовники наразі не мають інших альтернатив. Компанія Diehl Defence розробляє систему IRIS-T SLX, яка, за повідомленнями, матиме певні можливості протидії оперативно-тактичним балістичним загрозам. Проте цей перехоплювач очікується не раніше 2029–2030 років. За наявною інформацією, Швейцарія розглядала цю систему як тимчасове рішення, але зрештою відмовилася від неї, ймовірно, шукаючи більш оптимізований варіант протиракетної оборони.
Нинішній стан ринку протиракетної оборони – обмежена кількість постачальників, тривалі терміни постачання та невирішені питання щодо бойової ефективності – залишає простір для нових гравців, здатних скористатися цією прогалиною. Це особливо актуально з огляду на те, що висока вартість наявних вогневих установок і перехоплювачів, передусім Patriot, але також SAMP/T, робить протиракетну оборону надзвичайно дорогою, особливо в затяжних конфліктах.
Тому не дивно, що нові гравці, зокрема Frankenburg Technologies і FirePoint, намагаються скористатися цією ринковою прогалиною. І, як показано в наступному розділі, їхній продукт у принципі є життєздатним.
Недорога протиракетна оборона
Недорогі перехоплювачі для протиракетної оборони мають переваги перед застарілими системами навіть тоді, коли їхня індивідуальна ефективність суттєво поступається Patriot чи подібним системам.
Це частково пояснюється тим, як змінився характер ракетної війни: від окремих боєзіткнень з обмеженою кількістю боєприпасів, характерних для 1990-х і початку 2000-х років, до масованих залпових атак, коли стороні, що обороняється, доводиться підтримувати протиракетний захист протягом значно довших періодів, ніж кілька днів чи тижнів, а арсенали поповнювати просто під час конфлікту. Застарілі системи погано пристосовані до таких вимог.
Ключовим показником у сьогоднішніх умовах є, ймовірно, не надійність окремого перехоплювача у знищенні однієї ракети, а вартість досягнення потрібної ймовірності перехоплення в межах кількох пострілів і залпів, а також здатність поповнювати арсенали під час конфлікту. Саме тут недорогі перехоплювачі масового виробництва мають перевагу, як показано на графіку нижче, за умови, що вони відповідають мінімальним вимогам.
Якщо припустити, що один перехоплювач Patriot PAC-3 MSE коштує 7 мільйонів доларів, згідно з останніми експортними контрактами, а ймовірність ураження цілі одним пострілом – доволі оптимістично – становить 70%, то для досягнення оперативної вимоги у 80-95% імовірності ураження за один наліт зазвичай знадобиться два-три перехоплювачі на ціль. Це дає вартість відбиття однієї балістичної ракети в діапазоні 14-21 мільйон доларів. Це наочно пояснює, чому в масштабі кількох боєзіткнень і залпів ПРО стрімко стає надмірно дорогою – навіть без урахування здатності виробника поповнювати запаси замовника просто під час конфлікту.
Кілька недорогих перехоплювачів з нижчою ймовірністю ураження перевершують PAC-3 MSE за сукупною вартістю відбиття нальоту чи залпу. Наприклад, перехоплювач з імовірністю ураження "лише" 20%, але вартістю близько 1 мільйона доларів за одиницю, виявляється дешевшим за PAC-3 MSE за відповідних оперативних порогів. Звісно, такий сценарій вимагає від виробника постачати замовнику до шести разів більше ракет, щоб цінова перевага була відчутною. Однак якщо виробник здатен це забезпечити, конкурентна перевага зростає пропорційно очікуваній імовірності ураження.
Новий підхід до протиракетної оборони
Як зазначалося, історія розвитку систем протиракетної оборони свідчить, що створення перехоплювачів, подібних до тих, які планують Frankenburg Technologies і FirePoint, – завдання далеко не просте.
Навіть за значно нижчої індивідуальної ймовірності ураження все одно потрібно створити перехоплювач, здатний зберігати керованість на великій висоті та з високою точністю перетворювати дані сенсорів на команди керування. Водночас ракетну систему треба інтегрувати у ширший комплекс засобів забезпечення – командування й управління, радари, пускові установки. Труднощі, з якими зіткнулася MBDA, доводячи SAMP/T до належного рівня, попри десятиліття досвіду в цій галузі, ілюструють масштаб цих викликів.
Втім, ключовою перевагою нових гравців може стати те, що замість спроб відтворити можливості застарілих систем вони можуть підійти до завдання "з чистого аркуша", від самого початку зробивши пріоритетами доступність і можливість масштабного виробництва. Це багато в чому подібно до підходу, який використали європейські та американські стартапи – Anduril, Zone 5 Technologies, Castelion і Destinus – у сегменті далекобійних ударних засобів. Чи вдасться повторити цей успіх у сфері ПРО, поки що невідомо.
Останній рубіж Європи
Варто також підкреслити: якщо Європа справді прагне стратегічної автономії в ключових оборонних спроможностях, вона не зможе оминути питання залежності від США у сфері протиракетної оборони.
У багатьох сенсах протиракетна оборона залишається останнім рубежем європейської оборонної промисловості, де структурна залежність від американських постачальників зберігається, а відхід від неї коштує надзвичайно дорого. Рішення Швейцарії залишитися з Patriot навіть за неприйнятних умов постачання, а також рішення Данії відмовитися від нього, яке, схоже, стало можливим лише завдяки реальній загрозі американського вторгнення до Гренландії як мотивувальному фактору, яскраво це підтверджують.
З цієї точки зору конкурентний тиск, який можуть створити нові гравці, зокрема Frankenburg Technologies і FirePoint, на європейському ринку протиракетної оборони, є позитивним явищем, навіть якщо їхній остаточний успіх поки що залишається під питанням.
