"Людина, яка змінить Росію" - Юрій Ніколов

Путєн заслав парламентьора домовлятись з Заходом, аби вселити надію, що він готов піти зі сцени. Посланником став олігарх Мельніченко, що є одним з найбільших у світі виробником добрив (реально великий мільярдер). Путєн дозволив олігарху розповісти «The Economist» плани на урегулювання «ситуації».

Олігарх спочатку пугає британських журналістів кнутом - ядрьоной-матрьоной в руках диких націоналістів або ляганням під Китай. А потім викатує пірожок - натякає на можливість відходу Путєна від особистої влади. І посередині - головне. Саме західні країни мають не довести ситуацію до крайності. Саме Захід має придумати як тепер жити в мирі з Роіссєй. А для цього путєнський олігарх пропонує надати Росії «суверенітет» — імунітет, що дуже нагадує вимогу Китаю щодо невтручання. І звісно – про Україну ні слова. Як і нема нас.

Підари, що з них взять. Горбатого тільки ракети справлять.

Людина, яка змінить Росію

КОЛИ ДОСТАТНЬО росіян усвідомлять, що нескінченні бойові дії в Україні є марними і що саме вони за це розплачуються, їхній президент Володимир Путін буде змушений вжити якихось гучних заходів, щоб вийти з глухого кута. Ось чому варто пильно стежити за Росією, вишукуючи ознаки втоми чи невдоволення. На обкладинці нашого тижневика представлено найвражаючу з таких ознак на сьогодні.

Воно походить від Андрія Мельниченка, світового «короля добрив» і найбільшого російського промисловця. Пан Мельниченко аж ніяк не є членом антипутінської опозиції. Він не тільки не критикує вторгнення, а й є інсайдером, чиї заводи підтримують військову економіку. Він також не керується високими ідеалами. Керуючи своїми компаніями за межами Росії, пан Мельниченко повернувся в 2023 році, коли можливості для глобального бізнесу звузилися. Як і більшість олігархів, він жив за правилами Путіна — заробляй гроші, але не втручайся в політику. Зараз він висловлюється, бо він та його колеги-магнати більше не можуть собі дозволити ігнорувати занепад країни, яку вони спостерігали, як вона поринає у тиранію.

Пан Мельниченко висловив своє застереження під час майже 60 годин інтерв’ю з The Economist та, дещо обережніше, у есе, яке ми публікуємо в Інтернеті. Це перший випадок, коли російський олігарх висловився так докладно. Ми надаємо йому місце не тому, що погоджуємося з усіма його поглядами або тому, що він є захисником демократії та прав людини. Натомість він — прагматик, який хоче, щоб його компанії процвітали. Саме тому його заклик може знайти відгук у країні, де невдалі війни, зокрема поразка від Японії у 1905 році, призвели до кампаній промисловців за політичні зміни.

Слова пана Мельниченка виходять далеко за межі війни, торкаючись похмурих перспектив для Росії та її сусідів. Він застерігає Захід не бажати Росії занурення в хаос, жорстоку автаркію чи похмуру, небезпечну залежність. Хоча він і не каже, що пана Путіна треба усунути від влади, зміни, яких він прагне, означатимуть кінець одноосібного правління.

Те, що робить виступ пана Мельниченка таким вражаючим, — це те, що війна в Україні докотилася до самої Росії. Після українських атак на енергетичну галузь у країні утворилися черги за паливом і відбуваються бійки на заправках. Анексія Криму в 2014 році підвищила популярність пана Путіна; сьогодні півострів опинився в ізоляції через удари українських дронів. Примусова мобілізація підживлює невдоволення. Скарги інфлюенсерів на війну швидко поширюються в соціальних мережах.

Ця реальність суперечить неодноразовим обіцянкам Путіна про те, що спеціальна військова операція йде за планом і прорив не за горами. Хоча російська економіка не стоїть на межі краху, а народ не збирається повставати, росіяни дедалі більше відчувають, що їхня країна зайшла в глухий кут.

Путін цілком може спробувати відновити свою владу шляхом ескалації війни та репресій проти власного народу. Деякі західні розвідувальні служби нещодавно повідомили, що Росія готується посилити протистояння з НАТО. У найгіршому сценарії Мельниченко побоюється застосування тактичної ядерної зброї з метою залякування європейських союзників України — хоча західні аналітики все ще не вважають це ймовірним.

Пан Мельниченко стверджує, що ескалація не приведе до тривалого миру між Росією, Україною та Європою. При цьому не сказано, що якщо пересічні росіяни почнуть тривожитися через війну та відчуватимуть все більше обурення через загальну мобілізацію та політичні репресії, це лише поглибить проблеми Путіна всередині країни — що призведе до наступного етапу ескалації.

Ці похмурі думки підводять пана Мельниченка до суті його аргументації. Він викладає свою тезу у вигляді низки довгострокових сценаріїв для Росії, кожен із яких, за його словами, буде небезпечним як для Росії, так і для світу.

Найбільше занепокоєння викликає те, що Росія може зануритися в анархію, коли воєначальники будуть боротися за контроль над ресурсами та ядерною зброєю. Цей страх був настільки реальним, що змусив адміністрацію Байдена прагнути уникнути приниження Росії в Україні.

Або Росія може опинитися під контролем іноземних держав. Вона може потрапити під панування Китаю, який використовуватиме її як джерело сировини та буфер проти Америки. Або, після виснажливої війни, Росія, можливо, існуватиме на периферії Європи як збідніла залежна держава. Обидва варіанти, як він прогнозує, породять обурення та невдоволення, що сприятиме розквіту агресивного націоналізму, який одного дня може перерости у конфлікт.

За останнім сценарієм Росія замкнеться в собі, як Північна Корея, — закрита фортеця в облозі, позбавлена зростання та капіталу. Судячи з усього, це активно обговорюється в глибинах Кремля. Проте, як і Північна Корея, Росія перебуватиме у стані постійної війни проти всього світу.

Пан Мельниченко залишається загадковим щодо того, як саме уникнути цих наслідків. Дбаючи про власні інтереси, він закликає західні країни протистояти спокусі довести війну до крайності. Натомість вони та Росія повинні знайти спосіб жити в мирі. З цією метою він закликає їх надати Росії «суверенітет» — імунітет, що дуже нагадує вимогу Китаю щодо невтручання. Щодо реформ у Росії він висловлюється ухильно. Країна має бути передбачуваною для зовнішнього світу і повинна завоювати прихильність свого народу, не вдаючись до примусу. Непрямо він хоче, щоб пан Путін відмовився від одноосібного правління та делегував владу. Але про демократію він не говорить.

Навіть це зіткнеться з опором «секурократів» — тих, хто тримає владу в своїх руках з тих пір, як понад два десятиліття тому пан Путін вигнав з політики перших пострадянських олігархів. Якщо Росія стане більш нормальною країною, вони опиняться у програші. Хоча, можливо, технократи та магнати, які побоюються за долю Росії, стануть на бік пана Мельниченка. Путін може відмовитися поступитися. Але він опинився у скрутному становищі. Продовження конфлікту, ескалація та реформи — кожна з цих опцій матиме свої наслідки.

У реформ є прецедент. У 1905 році Росія програла Японії війну, що тривала 19 місяців. Промисловці та технократи звинуватили в цьому диктатора Миколу II. На їхню думку, це показало, що одноосібне правління прирекло Росію на відставання від решти Європи. Того ж року, після повстання, вони змусили царя прийняти Жовтневий маніфест, який передбачав громадянські свободи та створення законодавчої асамблеї.

До середини 1907 року Микола II придушив реформи; через десятиліття його повалила революція. Залишається сподіватися, що Росія винесе з цього урок: їй потрібні реформи, які будуть тривалими