Бідкання про те, що немає чим відбивати балістику - стається без додаткового усвідомлення, що якби не результат виборів 2019-го року, була б і балістика, і чим її збивати, в якійсь формі готовності все це було б.
У світу немає відчуття терміновості навіть зараз, бо вмирають не європейці, і не американці. Це відчуття мало б бути у нас. Якби вчасно називали речі своїми іменами.
Зараз на перших шпальтах новин перш за все міста. Коли гинуть люди в містах- це жахає. Це звучить голосно. Але далеко не всі читають про кількість загиблих в областях. В містечках. Селах. В прикордонній і прифронтовій зонах. А люди гинуть як на конвеєрі, щодня, і тільки й встигаєш вивчати географію по назвах сіл, про які за інших умов і не почув би.
Втрачений час вимірюється кількістю життів. Ось таким чином: рік життя, за який хтось з можновладців проїхався на соціальному ліфті, щось не виконав, десь вкрав, десь напартачив - коштує, умовно, тисячу життів. Таких собі тихих українських ноунеймів, які згадані в зведеннях подобово, але в цілому в когось час є. На найкраще своє життя. А в когось ні часу, ні життя.
Балістика наша була б готова набагато раніше. І засоби, чим збивати російську балістику, були б підготовлені раніше. Тепер вже пізно про це згадувати, бо свій вибір люди тоді зробили.
І найбільше мене бісить ось це: "хто ж знав?"
Якщо не знаєш, то краще сиди вдома. Читай книжки. Розвивай себе. І не гальмуй своїм незнанням процеси, які могли б зараз врятувати тисячі інших життів
