21 РІК НА ТЕ, ЩОБ ЗАВАЛИТИ ПІДЛІТКА: Чому пропагандистам краще забути про Північну війну

21 РІК НА ТЕ, ЩОБ ЗАВАЛИТИ ПІДЛІТКА: Чому пропагандистам краще забути про Північну війну

Коли з екранів черговий ручний пропагандист із надутими щоками заявляє: «Ми можемо воювати десятиліттями, он Петро I зі шведами 21 рік рубився — і нічого, імперію збудував!», виникає лише одне бажання — покрутити пальцем біля скроні. Справді? Це саме те, чим варто пишатися?

Якщо розібрати той «історичний тріумф» без сусальної позолоти, з'ясується, що Північна війна — це не хроніка подвигу, а епічна історія ганьби, некомпетентності та м'ясних штурмів, які розтягнулися на два десятиліття.

Почнемо з базової математики 1700 року. На ринг виходять два абсолютно різні вагові категорії. З одного боку — росія з величезною територією та населенням близько 12–13 мільйонів осіб. З іншого — Швеція з півтора мільйонами жителів. Це менше, ніж у сучасній великій області. Тобто величезний амбал вагою 120 кілограмів вийшов бити 15-кілограмового школяра, а потім два десятки років пишався тим, що школяр нарешті здався.

Війна почалася з абсолютного дна під Нарвою. Російська армія чисельністю у 35 тисяч осіб обложила шведську фортецю. Назустріч їм висунувся 18-річний шведський король Карл XII із 10 тисячами солдатів. Цей юнак просто втоптав у багнюку військо, яке переважало його втричі. російські генерали здалися в полон, армія в паніці втекла, втративши геть усю артилерію. Карл XII забрав обози та казну, а потім просто розвернувся і пішов воювати в Польщу, вирішивши, що з цими клоунами все зрозуміло. Петро I, до речі, тихенько звалив із табору за день до битви. Після цієї ганьби довелося плавити церковні дзвони на нові гармати — не від успіхів індустріалізації, а тому що стару артилерію просто подарували підлітку.

Далі пропаганда зазвичай одразу стрибає до Полтави 1709 року. Але як був досягнутий цей «великий успіх»? Карл XII дев'ять років ганявся Європою за союзниками росії, а потім заглибився на чужу територію. російська стратегія полягала в тому, щоб спалювати власні села та міста, залишаючи ворогу випалену землю. Шведська армія голодувала, мерзла і хворіла. До Полтави дійшло виснажене військо майже без пороху. Петро виставив армію, яка переважала шведів у кілька разів, засів у редутах і розстріляв виснаженого супротивника.

Здавалося б, польову армію знищено, перемога? Але після цього починаються 12 років принизливої метушні. Шведську армію розгромили у 1709 році, а війна тривала до 1721-го. Півтора мільйона шведів уперлися рогом, а у росії не було флоту, щоб закінчити війну. Вичавлюючи з власних селян останні соки, Петро ще й встиг влізти у Прутський похід проти турків, де його армію оточили, і він відкупився хабарами, віддавши Азов та південний флот. Щоб змусити Швецію підписати мир, довелося влаштувати терор — роками палити мирні прибережні шведські села. Мир підписали лише тоді, коли у Швеції фізично закінчилися люди й до війська почали призивати 15-річних підлітків.

Ціна цієї м'ясорубки була катастрофічною. Населення росії за час реформ і воєн скоротилося на 15–20%. Податки зросли в кілька разів, а рекрутчина стала квитком в один кінець. На будівництві Петербурга та флоту селяни гинули десятками тисяч від цинги, тифу й холоду. Це була війна на повне виснаження власного народу.

І коли сьогодні ситий депутат в італійському костюмі закликає «повторити досвід Петра», це звучить як діагноз.

По-перше, тоді в селянській родині народжувалося по 8–10 дітей, і втрату дорослого чоловіка компенсувала демографія. Сьогодні країна перебуває в глибокій демографічній ямі: народжуваність на дні, нація старіє, а кожного висмикнутого з економіки 30-річного мужика просто ніким замінити.

По-друге, Петро I, попри всю тиранію, був одержимий Заходом. Він їхав туди навчатися, завозив верстати, інженерів та ідеї. Він воював західною зброєю проти Заходу, щоб стати Заходом. Нинішня ж влада забиває це «вікно» дошками, відгороджується від світових технологій санкціями й жебракує в Північної Кореї та Ірану, випрошуючи іржаві снаряди та дрони.

По-третє, Швеція воювала самотужки. На її боці не було коаліції з 50 найбагатших країн світу, які б допомагали зброєю та фінансами. Сьогодні ж спроба пересидіти на виснаження союзників із сумарним ВВП, що в десятки разів перевищує російський, — це чиста авантюра.

Пишатися 21-річною війною — це розписуватися у власній військовій та управлінській імпотенції. Це приклад того, як бездарне планування й геополітичні понти заганяють країну в нескінченне криваве болото. Швеція після тієї поразки назавжди відмовилася від імперських амбіцій, зайнялася власною економікою та людьми — і де вона зараз за рівнем життя та інновацій? А де ті, хто продовжує сидіти на нафтовій трубі та закидати сусідів трупами?

Якщо нинішня бійня триватиме хоча б половину петровського терміну, від країни залишиться випалена демографічна та економічна пустеля, яку не прикриєш жодними переможними гаслами.

Історії українських козаків