У морозній тиші козацької вартівні над Дніпром стиха поскрипувала дерев'яна дубова лава, а в кутку важко дихала чавунна піч, відкидаючи червоні відблиски на розкладену на столі карти та зброю.
— Дивись, хлопче, — сивий козацький старшина дістав із засапочника короткий гострий ніж і став повільно стругати тріску для розпалу. — Доля вміє крутити людськими життями так, як вітер крутить ковилою в степу. Хто б міг подумати, що королівський ротмистр і шляхтич, якого татари тричі вели на страту, стане правою рукою Хмельницького та другим гетьманом Війська Запорозького.
Іван Остапович Виговський народився близько 1608 року в родині дрібної православної шляхти гербу Абданк. Здобувши ґрунтовну освіту в Київському богоявленському братстві, він володів кількома мовами, чудово розумівся на тогочасному юриспруденції та діловодстві й розпочав службу у Речі Посполитій. Працював писарем ясельського старости, згодом — писарем луцького ґродського суду, а перед початком Хмельниччини обіймав посаду ротмистра коронного війська та намісника київського воєводи Адама Киселя.
Поворотний момент у житті Виговського стався навесні 1648 року. На початку Національно-визвольної війни він у складі польського війська під проводом Стефана Потоцького виступив проти козаків. У травні 1648 року в битві під Жовтими Водами авангард коронного війська зазнав нищівної поразки від союзних сил Богдана Хмельницького та кримського мурзи Тугай-бея. Рота Виговського була розгромлена, а сам ротмистр потрапив у полон до татар.
У татарському неволі становище шляхтича було критичним: через непокірну вдару й спроби втечі ясирники тричі намагалися його стратити, зв'язуючи та готуючись стяти голову. Проте в червні 1648 року під час огляду бранців Богдан Хмельницький звернув увагу на освіченого й вишколеного бранця. Збагнувши гострий розум і канцелярський хист Виговського, гетьман викупив його у Тугай-бея за просту кобилу.
Виговський склав присягу на вірність Війську Запорозькому й одразу включився в роботу. Вже у 1648 році Хмельницький призначив його особистим писарем, а у 1649 році, після підписання Зборівського договору, створив урядову посаду Генерального писаря Гетьманщини. Виговський фактично з нуля збудував Генеральну військову канцелярію — головний орган виконавчої влади, дипломатії та розвідки Української держави. Протягом усього гетьманування Хмельницького він був його найближчим радником, ведав ушою шифрованою перепискою з іноземними монархами та розвідувальною мережею.
Після смерті Богдана Хмельницького в серпні 1657 року Старшинська рада в Чигирині обрала Івана Виговського гетьманом Війська Запорозького. Очоливши державу, новий гетьман спрямував зусилля на зміцнення міжнародного авторитету України та протидію московитському тиску, що досягло кульмінації підписанням Гадяцького трактату 1658 року та розгромом московитської армії під Конотопом у липні 1659 року.
Старшина кинув тріску в піч, потираючи зашкарублі від морозу руки, й додав:
— Запом'ятай, хлопче: за просту кобилу Хмельницький викупив не просто бранця, а заклав фундамент дипломатії всієї Гетьманщини. Великі держави будуються не лише силою зброї, а й гострим пером тих, хто вміє тримати державний порядок.
