Івана Сірка ми звикли бачити майже бездоганним героєм: непереможний кошовий, характерник, смертельний ворог кримців і головний герой знаменитої картини Рєпіна «Запорожці». Про нього часто розповідають, що він провів 55 битв і не програв жодної.
Але саме з цією красивою цифрою і починаються питання.
Історія — не бокс, де після кожного бою записують результат у таблицю. У XVII столітті ніхто не вів повного реєстру всіх битв Сірка, тому твердження про точну кількість його перемог варто сприймати обережно.
Одним із головних дослідників життя Сірка був Дмитро Яворницький. У своїй праці про кошового він зібрав відомості з козацьких літописів, архівних документів, польських і московських джерел та фольклорних матеріалів.
І саме в Яворницького зустрічаємо згадку про 55 битв. Але важливий нюанс: він не писав, що всі 55 були переможними. Навпаки, зазначав, що Сірко «майже скрізь» виходив переможцем, за винятком кількох випадків. Та й сама цифра була досить умовною.
Загалом Сірко був дуже помітною фігурою свого часу. Сучасники високо оцінювали його військові здібності. Польський король Ян ІІІ Собеський називав його славним воїном і майстром військової справи. Кримці, за свідченням Яворницького, називали його «урус-шайтаном».
Але політична біографія Сірка набагато складніша за образ безкомпромісного борця з усіма ворогами.
У добу Руїни союзи змінювалися дуже швидко. Сірко співпрацював із московською владою, польським королем, Петром Дорошенком, Павлом Тетерею, кримськими татарами та іншими силами — залежно від обставин і конкретної загрози.
Сам він пояснював це просто: «Нужда закон міняє».
У 1663 році Сірка обрали кошовим отаманом. Загалом він обіймав цю посаду вісім разів. Це добре показує особливість Запорожжя: кошового могли обрати, потім усунути, а через певний час знову повернути на посаду.
Сірко регулярно здійснював походи проти Кримського ханства й Османської імперії. Водночас він втручався і в складну політику Гетьманщини. У певний момент виступив проти Москви, підтримував Дорошенка, а пізніше знову повернувся до союзу з московським царем.
У 1670-х роках ця політична гра обернулася для нього засланням. Москва заарештувала Сірка й відправила до Тобольська. Проте невдовзі його повернули на Січ: і запорожці, і польська сторона клопоталися за нього, оскільки Сірко залишався важливою військовою силою у боротьбі проти кримців і турків.
Є в його біографії й чимало суперечливих епізодів. Один із найвідоміших пов'язаний із походом на Крим, коли козаки захопили значну кількість полонених. Частину християнських бранців Сірко відпустив, дозволивши їм самим вирішити, чи повертатися до Криму, чи йти разом із козаками. Деякі вирішили повернутися, бо там залишалися їхні родини та господарство. За козацькими літописами, Сірко згодом наказав наздогнати їх і вбити.
Цей епізод погано вкладається в простий образ бездоганного героя. І саме такі історії показують, наскільки складною була реальність того часу.
Останніми роками життя Сірко продовжував походи. Одним із його останніх військових успіхів став напад на турецькі фортеці Кизи-Кермен і Тавань. Незабаром після цього він захворів і помер 1680 року на своєму хуторі поблизу Чортомлика.
А звідки ж узялася історія про Сірка під Дюнкерком?
Це вже інша легенда. У XIX столітті Микола Костомаров пов'язав із Дюнкерком участь польських вояків у французькій кампанії. Згодом Ілько Борщак у 1920-х роках перетворив цю історію на розповідь про козаків Хмельницького, а командувача польського загону фактично ототожнив із Богданом Хмельницьким, а французького офіцера — з Іваном Сірком.
Так поступово народилася історія про козаків під Дюнкерком, яка згодом потрапила навіть до праць інших істориків і стала сприйматися як встановлений факт.
Тому з Іваном Сірком цікаво саме тоді, коли відділяєш реальну людину від пізнішої легенди. Він справді був досвідченим військовим керівником, багато воював, здійснював походи проти Кримського ханства та Османської імперії, кілька разів очолював Запорозьке військо і відігравав помітну роль у політиці доби Руїни.
Але він не був персонажем із казки, який усе життя лише перемагав і ніколи не помилявся.
Справжній Сірко набагато цікавіший: військовий ватажок, політик, людина свого складного часу, яка могла змінювати союзників, помилятися, перемагати й програвати. І, мабуть, саме такого Сірка варто пам'ятати — не меншого за легенду, але значно живішого за неї.
Ця картина — портрет запорізького козака (часто ототожнюють із кошовим отаманом Іваном Сірком), написаний українським художником Антоном Манастирським у 1932 році.
