Про Русь ми начебто знаємо багато. Київ, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, хрещення 988 року, Рюрик, монети з тризубом. Але коли придивитися до джерел уважніше, звична картина стає значно складнішою.
Навіть походження самої назви «Русь» досі не має одного загальноприйнятого пояснення. Існують різні версії її походження — від скандинавської до пов'язаної з назвами річок і територій Середнього Подніпров'я.
Рюриковичі як князівська династія справді існували, але сам Рюрик відомий нам лише з пізнішої літописної традиції. Самі князі не називали себе «Рюриковичами» — цей термін сформувався значно пізніше. У джерелах вони постають передусім як руські князі.
Так само умовною є звична дата хрещення Русі — 988 рік. У науковій літературі обговорюються й інші датування, зокрема 989 рік. При цьому існують свідчення про хрещення русів ще у IX столітті. Візантійські джерела пов'язують хрещення Русі з подіями близько 860 року.
Цікаво й те, що багато князівських імен, які сьогодні здаються звичайними — Ярослав, Святослав, Володимир, Мстислав, Всеволод та інші, — тривалий час були характерними саме для князівського середовища.
Не менш цікава історія з датою 862 року. Її традиційно пов'язують із покликанням Рюрика, однак сама дата походить із літописної традиції, записаної через кілька століть після описуваних подій. Тому використовувати її як точну дату «заснування Русі» некоректно. Одне з ранніх західноєвропейських свідчень про русів датується 839 роком.
Економіка Русі була пов'язана не лише із землеробством, хутром, медом чи воском. Важливу роль у господарстві та торгівлі відігравала торгівля людьми. Особливо це стосувалося раннього періоду, коли руські князі контролювали великі торговельні маршрути між Північною Європою, Чорним морем і Візантією.
А от уявлення про чіткий східний кордон Русі не зовсім відповідає реаліям того часу. Влада князів на периферійних територіях могла бути нестабільною, а залежність окремих земель часто визначалася даниною, походами та військовим контролем.
Володимир Великий на своїх монетах зображувався без бороди, із довгими вусами. Тому звичний образ князя з пишною бородою значною мірою сформувався вже в пізнішій традиції.
Гривня теж була не просто назвою сучасної валюти. У Русі існувала срібна гривня — злиток, вага якого в різні періоди могла становити приблизно 154–200 грамів. Поруч із нею в джерелах згадуються резана та ногата, хоча їхнє точне співвідношення і вигляд досі залишаються предметом дискусій.
Після монгольської навали історія руських земель не закінчилася. На західних і південно-західних землях продовжилося політичне життя Русі, а згодом постало Руське королівство. У 1253 році Данило Романович був коронований як король Русі.
Із Руссю пов'язують і відомих богатирів давньоруського епосу. Добриня Микитич, Олексій Попович та Ілля Муромець у пізнішій традиції стали героями російських билин, однак самі сюжети мають глибоке київське та руське коріння.
Окреме місце займала Тмутаракань — руський політичний центр у районі Керченської протоки, східної частини Криму та Тамані. Вона була важливою для торгівлі й зв'язків із Північним Кавказом та Причорномор'ям. У різний час Тмутараканню володіли, зокрема, чернігівські князі.
Монети карбував не лише Володимир Великий. Срібники випускали також Ярослав Мудрий, Святополк Ярополкович, Мстислав Володимирович, Олег і Роман Святославичі та інші правителі. На частині монет князівської доби можна побачити знаки, які стали основою для пізнішої традиції тризуба. Сам знак мав багато варіантів, а звичний нам вигляд є лише одним із них.
У 1020–1030-х роках Ярослав Мудрий активно перебудовував Київ. У міській архітектурі дослідники бачать орієнтацію на Константинополь та біблійний Єрусалим. Золоті ворота і Софійський собор мали не лише практичне, а й символічне значення — Київ мав виглядати як столиця великої християнської держави.
Назва «русин» також має давню історію. У середньовічних джерелах нею позначали населення Русі, а форми «Русь», «рус» та «русин» використовувалися для позначення землі й людей. Пізніше ці назви набули нових значень у різних частинах Східної Європи.
Князівська династія, яку сьогодні називають Рюриковичами, продовжувала існувати далеко за межами доби Києва. Одним із її пізніх представників був Михайло Корибут Вишневецький — король Речі Посполитої у 1669–1673 роках.
Ще одна проблема — кількість документів, які дійшли до нас. Від Русі збереглася величезна кількість згадок, літописних свідчень, печаток та написів, але оригіналів документів раннього періоду залишилося надзвичайно мало. Серед найвідоміших — грамота князя Мстислава Володимировича.
І нарешті — Володимир Великий. Літописи називають дванадцятьох його синів і кількох дочок. Серед синів — Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав та Святополк, якого Володимир усиновив. Серед дочок джерела називають Предславу, Добронегу та Прямиславу.
Історія Русі виявляється значно складнішою за кілька знайомих дат із підручника. Тут є суперечки щодо походження назв, дискусії про дати, різні політичні центри, торгівля, війни, монети, династії та землі, які протягом століть змінювали своє політичне значення.
Саме тому Русь варто вивчати не як набір красивих легенд, а як живу історію, у якій далеко не на кожне питання ми сьогодні можемо дати одну остаточну відповідь.
На зображенні представлена карта Київської держави (Русі-України) за часів князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого (980–1054 рр.)
