росія дедалі більше залежить від Китаю, але це не робить їхні відносини однобічними. москва й досі має активи, які Пекін не може дозволити собі втратити.
Під час чотиригодинної зустрічі в Брюсселі у липні 2025 року міністр закордонних справ Китаю Ван Ї, як повідомлялося, сказав головній дипломатці Європейського Союзу Каї Каллас, що Китай не може дозволити собі поразки росії в Україні.
Це був простий розрахунок співвідношення сил: якби росія програла, Сполучені Штати могли б зосередити всю свою увагу на Пекіні. Ця заява пролунала більш ніж через три роки після того, як президенти Сі та путін напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році проголосили китайсько-російське "партнерство без обмежень". Розмова, про яку першою повідомила South China Morning Post, але яку не згадали в офіційному повідомленні китайського уряду про зустріч, показала, як Пекін насправді дивиться на війну. Китай давно позиціонує себе як нейтральну сторону, зацікавлену в мирі. Однак у приватній розмові його міністр закордонних справ фактично визнав, що збереження росії як воєнно спроможної держави відповідає глобальним інтересам Китаю.
Підтримка москви з боку Пекіна не обмежується риторикою і не зводиться лише до масових закупівель російських енергоносіїв. Китай значною мірою замінив Європу як головний ринок для російських вуглеводнів. До 2022 року енергетична інфраструктура та комерційні зв’язки росії були переважно орієнтовані на Європу. Західні санкції та диверсифікація європейського імпорту змусили москву переорієнтувати величезні обсяги на схід, і Китай поглинув значну їх частину, часто купуючи російську нафту зі знижкою.
Від лютого 2022 року мінеральне паливо в середньому становило близько 70% вартості китайського імпорту з росії. У результаті сформувалася взаємодоповнювальна структура торгівлі: росія продає сировину, насамперед енергоносії, а Китай – промислові товари.
Ця торгівля стала необхідною для того, щоб росія могла продовжувати війну. Китай – не єдиний великий покупець російської сировини: Індія також має критичне значення для експорту російської нафти. Але китайські закупівлі ширші й охоплюють нафту, трубопровідний газ, скраплений природний газ (СПГ) та вугілля. Китай також постачає технології й компоненти, потрібні росії для модернізації озброєнь і їхнього серійного виробництва; Комісія США з питань економічних відносин і безпеки між США та Китаєм повідомляє про експорт контрольованих товарів подвійного призначення до росії на суму 10,3 млрд доларів з 2022 року та про китайські закупівлі російського викопного палива на 372 млрд доларів від початку вторгнення.
Відтоді як путін розпочав повномасштабне вторгнення, економічний баланс у відносинах різко змістився на користь Пекіна: Китай купує нафту й газ, які раніше йшли на Захід, постачає машини та компоненти, які москві складно отримувати в інших країнах, і забезпечує політичне прикриття в умовах майже повного краху відносин росії з Європою. Пекін також продемонстрував, що вміє використовувати цю перевагу.
У вересні 2025 року обидва уряди принципово схвалили проєкт газопроводу "Сила Сибіру – 2", але відтоді він загальмував через суперечки щодо ціни. За повідомленнями, Китай наполягає на ціні, близькій до субсидованого внутрішнього російського тарифу, тоді як росія вимагає в кілька разів більше. У москви небагато альтернатив. Пекін має трубопроводи з Центральної Азії, СПГ із країн Перської затоки та Австралії, а також нарощує власний видобуток.
Втім, перевага Пекіна в енергетичній сфері не поширюється на всі аспекти партнерства. Китайська промислова база на порядки потужніша за російську, однак росія й досі випереджає Китай у кількох військових технологіях, у яких Пекін лише починає нарощувати власні компетенції.
За останні три десятиліття москва суттєво просунулася у створенні рушійних установок для атомних багатоцільових підводних човнів, гіперзвукових технологій, а останнім часом – і в конструюванні безпілотних авіаційних систем. Усі ці технології потрібні Китаю, щоб стати майже рівним конкурентом Сполучених Штатів.
Це дає росії реальні важелі у відносинах із Пекіном і водночас створює очевидну загрозу для Заходу, якщо москва вирішить інтегрувати свої найпередовіші технології в китайські системи та скоротити для Китаю цикл їхньої розробки.
Після 2022 року військова співпраця двох країн поглибилася. Їхні збройні сили тепер регулярно проводять навчання й патрулювання, зокрема протичовнові та протиповітряні навчання в Японському морі, а Комісія США з питань економічних відносин і безпеки між США та Китаєм станом на квітень нарахувала щонайменше 119 спільних навчань. У серпневому огляді відносин комісія також посилалася на повідомлення про співпрацю над системою протиракетної оборони, яка перевершуватиме російську С-500, а також над китайським атомним підводним човном із балістичними ракетами нового покоління Type 096. Відкриті джерела не дають змоги встановити, що саме росія вже передала Китаю, але постійна залежність путіна від Сі відкрила Пекіну можливість домагатися доступу до технологій, які москва раніше ретельно оберігала. Дані свідчать, що цей процес, можливо, вже розпочався.
Сьогодні росія – слабша з двох держав, але й слабкі держави можуть володіти цінними активами. Після військових технологій найочевиднішою перевагою росії є її здатність зберігати залученість Сполучених Штатів до європейських справ. Доки триває війна в Україні, Пекін виграє від того, що американське військове планування та оборонно-промисловий потенціал змушені одночасно працювати на атлантичному й тихоокеанському напрямках.
Тому нинішній статус-кво в Україні влаштовує Пекін більше, ніж будь-який із двох крайніх сценаріїв. Крах росії – результат, якого Китай не може прийняти, але й повна російська перемога створила б власні проблеми, адже усунула б для москви нагальну потребу співпрацювати з Пекіном і зробила б двосторонні відносини більш рівноправними.
Війна також дала росії змогу вибудувати значно тісніші військові відносини з Північною Кореєю. Пхеньян постачав боєприпаси, а згодом і особовий склад для кампанії путіна, тоді як росія надавала політичний захист і, за словами міністра оборони Південної Кореї, ймовірно, технічну допомогу північнокорейській програмі підводних човнів.
Відносини москви з Іраном розвивалися за схожою моделлю: Тегеран постачав безпілотники, а у вересні Financial Times повідомила, що російські фахівці допомагали Ірану розробляти технології надзвукових крилатих ракет, які можуть застосовуватися для ураження американських авіаносців та інших цілей. У міру поглиблення цих зв’язків москва здобуває клієнтів у двох регіонах, де Пекін тривалий час був головним зовнішнім покровителем.
Тепер росія здатна чинити тиск не лише в Європі, а й на Близькому Сході та Корейському півострові. Її здатність розтягувати американські ресурси між кількома театрами воєнних дій посилює позиції путіна у відносинах із Сі. москва не діє за вказівкою Пекіна та й не мусить: їхні інтереси перетинаються навіть там, де політика двох держав відрізняється.
Жодна війна не триває вічно, тож справжнє питання полягає в тому, чи переживе це партнерство настання миру. Його часто вважали ситуативним союзом, який зрештою не витримає тягаря історичних образ і дедалі більшого розриву в національній могутності після того, як зникне безпосередня потреба співпрацювати.
Тепер таке трактування видається надто самозаспокійливим. Перехід росії до воєнної економіки створив групи інтересів, зацікавлені в продовженні конфронтації, а "євразійська" ідеологія набула в москві достатньої ваги, щоб подавати відносини із Заходом як структурно ворожі, а не тимчасово напружені.
І росія, і Китай прагнуть демонтажу міжнародного порядку, побудованого Сполученими Штатами та їхніми союзниками. Саме тому західні спроби розвести ці дві держави за допомогою якоїсь версії "зворотного Кіссінджера" навряд чи спрацюють: первинне зближення США з Китаєм стало можливим завдяки вже наявному китайсько-радянському розколу, а сьогодні подібного розколу немає.
росія може бути молодшим партнером, але "молодший" не означає "такий, яким можна пожертвувати", і Пекін не демонструє жодних ознак того, що ставиться до неї саме так.
