У серпні 2026 року західні аналітики поспішили поховати HIMARS на сторінках профільних видань. А вже за три дні кадри бойової роботи цих установок довели: система жива. Вона не знищена, але умови її роботи, точність і ціна кожного пострілу змінилися до невпізнаваності. Міф про абсолютну американську диво-зброю розбився об сувору реальність. Проте головний висновок із цієї історії набагато страшніший за технічні недоліки.
Вашингтон не зазнав технологічного фіаско і не «злякався» міфічної ескалації. Він холоднокровно і системно веде велику геополітичну гру, де збереження керованості Московії та недопущення її розгрому є пріоритетом над виживанням України. Американська зброя стала не щитом, а цифровим нашийником, за допомогою якого нам дозують кисень.
Через масоване російське глушіння ракети GMLRS почали промахуватися на 15 і більше метрів. В умовах щільного радіоелектронного придушення військові відверто визнали систему неефективною (як і снаряди Excalibur, чия точність впала нижче 10%). Американські супутники наведення знаходяться за 20 тисяч кілометрів від Землі. Натомість російська станція Р-330Ж «Житель» стоїть на прямій видимості, генеруючи в рази потужніший сигнал і буквально «перекрикуючи» космос. Втративши супутникові поправки, ракета летить за внутрішніми гіроскопами і на дистанції 70–80 км накопичує критичну похибку. Навесні 2024 року ракета за 187 тисяч доларів впала далеко повз російський штаб, перетворивши точковий хірургічний удар на безглуздий постріл по відкритому полю.
Чи знав про це Пентагон? Безперечно. У 2025 році США виділили 75 мільйонів доларів на закупівлю цифрових приймачів Digger для захисту від РЕБ. Але ці комплекси пішли виключно на американський парк, а не на машини ЗСУ. Більше того, вони захищають лише приймач на самій установці, а не ракету, яка неминуче сліпне в польоті. Нас свідомо залишили з вимкненими очима, змушуючи підтягувати важкі машини впритул до фронту, на 10 кілометрів, під удари дронів на оптоволокні. І втрати не забарилися: близько 10% парку знищено або пошкоджено.
Коли сліпне GPS і зброя втрачає автономність, критичною стає зовнішня координація. І саме тут Вашингтон продемонстрував справжнє обличчя свого «союзництва». Нездатність HIMARS вражати цілі — це не лише проблема російського РЕБ. Це результат штучної блокади з боку США, яка реалізується через відключення зв'язку та ембарго на розвіддані.
Інтеграція терміналів Starlink у системи управління вогнем була нашою перевагою, але швидко перетворилася на важіль шантажу. Відключення супутникового зв'язку над Кримом, блокування роботи терміналів під час глибоких рейдів та штучне обмеження функціоналу безпілотних систем — це не примхи екстравагантного мільярдера. Це узгоджена позиція американського істеблішменту, який буквально вимикає рубильник щоразу, коли українські операції загрожують нанести Росії непропорційно великої, на думку США, шкоди.
Паралельно з цим включився режим дозування координат. HIMARS може вдарити точно лише тоді, коли має досконалу цілевказівку. Проте Вашингтон свідомо обмежив передачу супутникових знімків високої роздільної здатності та оперативної радіотехнічної розвідки для ударів по глибокому тилу. Американські системи АВАКС та супутники бачать кожен рух російських колон, кожне переміщення штабів і складів, але ця інформація блокується в кабінетах Пентагону. Американці не просто не дають зброї дістати ці цілі — вони відмовляються показувати, де ці цілі знаходяться, виступаючи мовчазними охоронцями російської логістики.
Американський ВПК, що прикривається тезою про «дефіцит потужностей», насправді є інструментом політичного контролю. Те, що уся промисловість США могла виготовляти лише 27 ракет GMLRS на добу, доки ми спалювали 40, — це лише ширма. Справжній індикатор їхніх намірів — це історія з новітніми ракетами Precision Strike Missile (PrSM) з дальністю понад 499 км та просторовими фільтрами радіозавад.
Але вирішення проблеми існує. Але 6 березня 2026 року США застосували PrSM у власних інтересах на Близькому Сході, водночас категорично відмовивши в експорті Україні та навіть союзникам по НАТО. Вони законтрактували для себе жалюгідні 54 ракети на весь рік і сховали технології. Нам же запропонували «триматися за старі GMLRS». Це не прояв слабкості індустрії. Це пряма дія, спрямована на консервацію російської військової машини. США панічно бояться неядерного розгрому РФ, тому свідомо зв'язали нам руки, віддавши Москві монополію на ескалацію.
Усвідомивши цю зраду, Україна була змушена розчепити функцію далекого удару. Перший компонент — ракетний комплекс «Сапсан» («Грім-2»), чия ракета у травні 2025 року розігналася до 5,2 Маха і знищила російський штаб на відстані 300 км. Другий компонент — 4 мільйони безпілотників, виготовлених за 2025 рік, які взяли на себе випалювання ворожих тилів.
Але в цьому немає жодного приводу для пафосних переможних реляцій. Ми будуємо ці ракети і клепаємо мільйони дронів не тому, що ми велика технологічна наддержава, а тому, що опинилися припертими до стіни. Наші «союзники» залишили нас без альтернатив, свідомо прирікаючи на колосальні втрати, виснаження економіки і демографічний обвал.
HIMARS продовжують працювати, виїжджаючи на позиції в режимі жорсткої інформаційної тиші. Але тепер ми знаємо реальну ціну цієї співпраці. Це війна, де Вашингтон грає за правилами Московії, намагаючись не допустити її краху нашим коштом. І кожна наша балістична ракета, кожен наш далекобійний дрон — це не свідчення великого партнерства демократій. Це інструмент жорстокого, кривавого виживання наодинці проти двох систем: тієї, що намагається нас знищити фізично, і тієї, що цинічно тримає нас на повідку.
