Писати тижневик про війну, перебуваючи в Україні, це особливий досвід. Звісно, більшу частину часу я пишу ці тижневики в теплі, затишку і тиші свого кабінету або офісу. Але цього разу я перебуваю в Україні, де провів останні кілька днів і ще трохи затримаюся. Пізніше я напишу статтю про загальні враження, але в цьому оновленні мушу згадати декілька речей, які я побачив на власні очі – те, що наразі переживають українці
Будьмо чесними, ми використовуємо українців
Якщо є дві постійні теми, які я чую від українців, то перша – їхня віра в те, що путін і росіяни прагнуть знищити їх як народ і культуру. Майже 4 роки війни росіяни щороку жертвують сотнями тисяч своїх солдатів, щоб захопити невеликі сільськогосподарські угіддя. росіяни йдуть на ці жертви частково тому, що готові покласти більше своїх солдатів, аби вбити одного українського військового. Вони роблять кривавий розрахунок: українців менше, тож їхній людський ресурс вичерпається швидше. Якщо росіяни не дбають про свій народ, то, як розуміють українці, навряд чи вони дбатимуть про інших.
Навіть якщо в найближчому майбутньому буде укладено перемир'я (а думки з цього приводу розділилися), тут широко визнають: російська держава вважає вільну і незалежну Україну несумісною із уявленням про власну велич. Навіть якщо бойові дії на деякий час припиняться, вони вважають, що раніш чи пізніше бойові дії відновляться. Проблема росії – саме існування України, і перемир'я цього не виправить.
Друга тема моєї поїздки – те, що українці навчилися жити з такими нестатками, які змусили б більшість американців і європейців панікувати і, можливо, зламатися. Останні кілька днів були дуже холодними: мінус 15 градусів за Цельсієм. На фотографії вище зображено Золоті Ворота (звісно, відновлені) у центрі Києва позаминулої ночі. Це може дати вам уявлення про те, як це було. До речі, ось величний Софійський собор у Києві, припорошений снігом.
Більша частина лівого берега Києва, міста з мільйонним населенням, уже кілька днів залишається без електроенергії, опалення і навіть води. У Дніпрі ситуація ще гірша. І попри це ніхто не скаржиться. Навпаки: люди сприймають цю надзвичайну ситуацію як частину свого життя – жахливу, але необхідну умову, яку вони мусять витримати, щоб вижити.
Водночас США покинули Україну (і це факт, не будемо прикидатися), а європейські держави залишаються розділеними у своїх зусиллях. Фактично вони користуються українцями, які лише хочуть бути європейцями і союзниками США. Схоже, партнери України розуміють, що українці не мають іншого вибору, крім як боротися за своє існування. А відсутність альтернативи означає, що українці йтимуть на жертви, які водночас захищають їхніх партнерів.
Це – чиста експлуатація.
Допомога, надана Україні, насправді мізерна порівняно з величезними втратами, яких Україна завдає росії, та стражданнями українського народу. В українців немає вибору, а ми залишаємося в безпеці та спокої за їхніми спинами, дозволяючи їм страждати, поки ми живемо звичайним життям.
Я можу лише уявити, що переживають українські солдати на фронті в цей жорстокий холод. Я не поїхав на фронт, бо не бачу нічого славного в тому, щоб академіки та аналітики грали в Рембо. Насправді я вважаю це безвідповідальним. Наближаючись до фронту, ви лише просите українців, які супроводжують вас, даремно ризикувати своїм життям. Це справді ганебно.
Водночас я зустрів багатьох солдатів, які були на фронті. І вони були вражені цією зимою. Останні кілька зим в Україні були незвично теплими, а ця – точно ні. Вона по-справжньому люта, і це лише січень. Може стати ще гірше.
Тож коли ви читаєте це, сидячи в затишному опалюваному будинку, з увімкненим світлом, їжею під рукою, без ракет чи дронів, що кружляють над головою і готових знищити вас, усвідомте: це протилежність сьогоднішній реальності в Україні. Їхня реальність – протилежна в усьому. Тож не кажіть більше про "допомогу" Україні. Українці допомагають європейцям та американцям, борючись за своє виживання. Ми зобов'язані їм вдячністю, а не навпаки.
Безглузде танго Грема-Блюменталя
Так, цього разу це точно станеться. Білий дім пообіцяв, поклявшись на серці. Законопроєкт Грема-Блюменталя має бути схвалений вже цього тижня, а потім проти росії мали б запровадити жорсткі санкції. Жодних більше вигадок – це відбувається. П'ять днів тому один із спонсорів законопроєкту, сенатор Ліндсі Грем із Південної Кароліни, запевнив нас, що законопроєкт був "схвалений" Білим домом і голосування призначать найближчим часом.
Грем сказав, що цього разу Трамп налаштований серйозно.
"Після сьогоднішньої дуже продуктивної зустрічі з президентом Трампом з різних питань він схвалив двопартійний законопроєкт про санкції проти росії, над яким я працював протягом місяців разом із сенатором Блюменталем та багатьма іншими", – йдеться в заяві Грема, опублікованій у середу ввечері.
"Це буде дуже своєчасно, оскільки Україна робить поступки заради миру, а путін лише говорить, продовжуючи вбивати невинних людей", – зазначив Грем.
"Цей законопроєкт дозволить президенту Трампу покарати ті країни, які купують дешеву російську нафту, що підживлює військову машину путіна", – переконує Грем.
І звичний хор прихильників Трампа, які теж брешуть, запевняючи, що підтримують Україну, вигукував своє звичне "алілуя". Трамп, мовляв, жорстко вдарить по росії.
І відтоді вгадайте, що сталося. Голосування не було призначено, Білий дім замовк, а Грем почав гарячково уникати теми України і говорити про те, як Трамп хоче принести свободу Ірану.
Звісно, вся ця дискусія – один із найгірших фарсів останніх років. Вона базується на двох фундаментальних неправдах.
По-перше, Сенат не потребує схвалення Білого дому для ухвалення законопроєкту. Сенат має право планувати і голосувати за власні законопроєкти, виходячи зі своїх пріоритетів. Вся дискусія базується на помилковому припущенні. Якби Грем дійсно підтримував власний законопроєкт, він міг би винести його на розгляд цього тижня. Але він цього не зробить.
Конгрес, принаймні на папері, залишається незалежною гілкою влади у США.
Друга неправда в тому, що Трамп узагалі не потребує цього законопроєкту. Президент уже вважає, що має право запроваджувати жорсткі санкції будь-де і будь-коли. Пам'ятаєте, як у серпні Трамп запроваджував додаткові мита на Індію, бо так хотів? Він навіть сказав тоді, що це через те, що Індія купує надто багато російської нафти (хоча насправді це було тому, що індійці недостатньо підлещувалися до нього). Тоді йому не був потрібен законопроєкт від Конгресу, і зараз він теж не потребує законопроєкту від Конгресу.
Ба більше, як він знає, законопроєкт Грема-Блюменталя не робить такі мита обов'язковими. Він лише означає, що президент може їх запровадити, якщо захоче. Той факт, що досі не введено вторинних санкцій проти покупців нафти "Лукойла" та "Роснефті", може дати уявлення, наскільки це для нього серйозно.
Отже, щоб було зрозуміло щодо законопроєкту Грема-Блюменталя:
- Сенат не потребує схвалення Білого дому, щоб винести законопроєкт на голосування.
- Трамп вважає, що і так вже має повноваження накладати такі санкції.
Інакше кажучи, якби було реальне бажання винести законопроєкт на голосування або покарати росіян, обидві ці речі могли б статися прямо зараз. Але цього не відбувається.
Без сумніву, ми повторимо цей безглуздий процес приблизно через тиждень.
Стратегічна повітряно-ударна кампанія України приносить результати, але, ймовірно, потребує більших зусиль
Минулий тиждень ще раз підкреслив різницю в етиці та стратегіях ведення війни у двох сторін. росіяни запустили проти України одну зі своїх найновіших балістичних ракет "Орєшнік". Це була класична тактика залякування. "Подивіться, на що ми здатні, – говорили росіяни українцям і європейцям, – уявіть, якби це були ядерні ракети!"
До речі, за повідомленнями, які я тут чув, удар "Орєшніком" був марним. Ракета влучила в неважливу будівлю. "Орєшнік", здається, має проблеми з точністю.
У відповідь українці продовжили кампанію проти російського видобутку та постачання нафти. Вони уразили щонайменше одну велику нафтобазу на півдні росії. Проблема, з якою стикаються українці, подвійна, і вони це знають. По-перше, китайці надають росії таку підтримку (і купують велику кількість російської нафти через нафтопровід), що негайний економічний вплив відсувається на другий план. Якби США не перейшли на інший бік, а Китай не підтримав росію, українська кампанія мала б зараз більший вплив. Але росіяни вірять, що з Трампом на посаді президента і Китаєм за спиною час на їхньому боці.
Справжня дискусія, яку я тут почув, залишається найскладнішою. Чи здатні вони зробити Москві або Санкт-Петербургу те, що росіяни неодноразово робили Києву чи Дніпру? Очевидно, вони не хочуть цього робити. Проте, оскільки вони борються за своє існування, а підтримка їхніх партнерів залишається настільки нестабільною, це питання залишається відкритим.
