"Коли мій пацієнт починає рахувати карети у власній поховальній процесії, я скидаю п'ятдесят відсотків з цілющої сили ліків." О'Генрі
1. Путін вчергове поговорив із Макроном. Кажуть, про ЗАЕС. Якщо це була традиційно довга розмова, мабуть, Макрон почув від Путіна про його добру волю щодо звільнення Харківщини; чергове скавчання про фашистів, які ніяк не звільнять "Русский Донбасс"; та про важливість Херсонщини для постачання води до Криму. Думаю, мали місце і нарікання на Зеленського, який відмовляється сприймати «жести» і не починає перемовин. І не почне ж! Бо українське суспільство цілковито відкидає будь-яку можливість діалогу з окупантом.
2. Зверхність Росії, яка мала до цього року "другу армію світу", щодо європейців має нарешті зустріти гідну відповідь, адже ця друга армія була розбита недавно навіть не двадцятою українською армією. Вочевидь, зараз неважливо, котрі ми у тому рейтингу, але вони - не другі. Ті з європейських політиків, хто роками роззброював Європу, на вимоги (або за гроші) своїх російських комерційних партнерів, переконуючи власних виборців, що краще дешевий газ, ніж підтримка України в боротьбі з агресором. Вони мають прямувати за Ангелою Меркель та Сільвіо Берлусконі. Правоохоронним органам країн Євросоюзу варто нарешті зайнятися питанням російських грошей у кошику фінансування політичних партій і довести до в’язниці давно вже впійманих за руку російських агентів: від Ле Пен до Бабіша.
3. Ми маємо справу не з ідіотами, а з сильним, підступним, а тепер ще й мотивованим ворогом, якому поразка загрожує фізичним знищенням від рук лідерів режиму. Після звільнення Півночі тиск на Луганщині підвищився в рази. Зараз, після підходу майже міфічного третього корпусу та покоцаних, але реальних бійців з харківського напрямку, спроби виконати завдання бункерного діда щодо захоплення Донеччини, підсиляться. Жодного сумніву, що Росія має в запасі ще кілька сотень сучасних і тисячі радянських ракет, а також велику кількість авіації. Знищення боєприпасів на складах, дефіцит стволів для артилерії, поступове використання залишків бронетехніки може лише означати, що колись ми побачимо на фронті гармати зразка 1943 року та гвинтівки Мосіна. Наступна стадія – палиці та кулаки. Життя тих, хто триматиме ці палиці, для росіян нічого не важить, позаяк смерть вже дихає в потилицю тому, хто «всіх переграв». Згадайте, кого набирав на фронт в останні місяці інший, німецький, фюрер.
4. Розмови про конструктивну роль «хороших русских» й так званої російської позиції просто не витримують критики. Якби ця спільнота дійсно опікувалася питанням знищення режиму в середині Росії, то її небідні члени вже пожертвували б якимось відсотком коштів зі своїх офшорних рахунків та найняли кількадесят тисяч «російського легіону» для боротьби з путінськими генералами на фронті під Херсоном. Варто було б це зробити хоча б того, щоб ці «хорошие русские в погонах» потім перейшли на територію материкової Росії і звільнили її від внутрішнього ворога в Кремлі. Поки цього немає, я не повірю у щирість бажання змінити режим та міф про «хороших русских».
5. А ось питання дефіциту кадрів для «другої армії світу» стоїть жорстко. Фактичний крах історії з третім корпусом з 90.000 вояків, потім з 30.000, з наявністю до 15.000 включно з тиловими підрозділами промовисто свідчить про вичерпання людського матеріалу. Останні новини про вимоги, адресовані Кремлем до олігархів та керівників держмонополій про мобілізацію цими людьми для війни в Україні приватних армій, означають, що це тільки створить внутрішню конкуренцію за останню частину позбавлених інтелекту качків, пияків та зеків, які будуть утилізовані в Україні.
