1. Наші сусіди-члени НАТО організували такий транзит зброї в Україну, що не вистачає транспортної інфраструктури. Польща, Румунія, Словаччина працюють на нашу перемогу. Угорщина… ну, очікувано. А от що Молдова? Багато наших біженців пройшли через цю дружню країну. Частина там і знайшла прихисток. Багато хто з тих, хто виїхав незаконно, теж пройшов через українсько-молдовський кордон. Нарешті, в серпні було добудовано, точніше, відновлено, невеличку ділянку залізниці, яка дозволила трохи вилікувати експортно-імпортний колапс в Бесарабії. Зерно пішло ще одним шляхом. Постійно працює транзитний переїзд у Паланці, за що велика подяка сусідам, особливо в часи проблем з мостом у Затоці. Але головне - не це. Росія продовжує шантажувати уряд Молдови заворушеннями в Гагаузії, черговою парламентською кризою, відкритим збройним конфліктом з маріонетковим режим у Приднестров‘ї. Створюючи цю недодержаву, та спровокувавши квазівійну під керівництвом генерала Лебедя, Єльцин на початку 90-х не стільки вирішував питання закладення міни під молдовську незалежність, скільки захищав найбільший арсенал в Європі з сотнями тисяч одиниць стрілецької зброї, мільйонами набоїв, снарядами, артилерією та ін. Ці склади і зараз існують, і, на мій погляд, перед урядом Молдови - єдиний можливих вихід: офіційне звернення до України для вирішення питання незаконної республіки. Україна так чином би не тільки позбулася ризиків для Одеси, а й владнала б з озброєнням для Сходу та Півдня, особливо для артилерії радянських калібрів.
2. Кавказький вузол, який був зав‘язаний ще Леніним та Сталіним на початку 20-х років минулого століття, теж очікує розв‘язання. Десятки тисяч російських мігрантів за останні місяці змінили демографічну картину грузинських міст узбережжя Чорного моря та вірменської столиці. Якщо у Вірменії чути голоси з цього приводу, то орієнтований на Москву уряд Грузії, вочевидь, намагається остаточно перелаштувати курс, переконуючи громадян довгим рублем, який зайшов в країну з березня. Ринок нерухомості в Батумі, стагнуючий з часів будівельного буму в кінці правління Саакашвілі, злетів вгору; ціни на туристичні послуги, готелі та ресторани зростають щомісячно. Навіть падіння національної валюти призупинилося. Разом із мігрантами, зрозуміло, зайшли спеціалісти з «масових комунікацій», які вже почали працювати з грузинським суспільством. Одночасно з цим, Азербайджан та Туреччина активно працюють над врегулювання Карабаського конфлікту, адже Росія максимально зняла озброєння та особовий склад зі своїх баз у регіоні. Побажаємо вірменам та азербайджанцям мирного вирішення без участі Путіна.
3. Казахський Президент Токаєв, ім‘я якого кремлівський карлик так і не навчився вимовляти, наніс вже кілька настільки потужних публічних ударів по російському іміджу, що Путін навряд чи матиме бажання ще раз запросити його до публічного діалогу. Якби не зайнятість російських військ в Україні, Казахстан би ризикував повторенням странної історії з десантом ОДКБ взимку. Впевнений, що Казахстан вже вибудовує міст Китай-Казахстан-Азербайджан-Туреччина, який і буде новим Шовковим шляхом, що пройде повз Росію. Тепер головне питання - «через Вірменію чи Грузію?».
4. Втягування Росією свого союзника на Близькому Сході, Ірану, до війни в Україні через закупівлю іранських безпілотників, призведе до остаточного переходу Ізраїлю до постачань технологічної зброї Україні, незважаючи на російський шантаж у Сирії. Першою ластівкою стали антидронові системи, які, як сьогодні стало відомо, поставлятимуться через Польщу. Зацікавленість України в нафтовому регіоні величезна. Саме країни цього регіону мають великі запаси радянської зброї, якої дуже потрібує наша армія. Розкриття цих «печер Аладіна» можливе як раз як відповідь Ірану.
5. І останнє. Біполярність світового ринку зброї завершилася.
Країни, зорієнтовані на радянську зброю, яку їм постачала, обслуговувала і модернізувала Росія, побачили неспроможність цієї зброї (включно з тією «сучасною», яку Росія протиставляла арсеналу Заходу). Крім того, Росія ще багато років не зможе відновити свій експортний потенціал, враховуючи загибель більшої частини власного арсеналу на території України та західні санкції, які зупинили виробництво багатьох важливих компонентів. Ненадійний партнер з переоціненим товаром - саме так виглядає Росія на цьому складному ринку. Крім західних країн, в майбутньому, без сумнівів, виграла Туреччина з розрекламованими українською армією Байрактарами; а також Україна, яка масштабу виробництво Стугн, Богдан, Нептунів та багато чого іншого, що було створено, хоч і в одиничних примірниках, тими, хто розумів розвиток цієї війни.
Абсолютно інша організаційна структура світової політики і економіки - це очікує світ після української перемоги. І нам є в цій системі місце, абсолютно інше, ніж до 2022 року.
Слава Україні!
Красовицький щоденно
