1. Дискусія, яка виникла в суспільстві після публічної зустрічі Юрія Андруховича з російським письменником Михайлом Шишкіним, який мешкає у Швейцарії, знову загострила питання спілкування з громадянами країни-ворога. В лютому та березні ми намагалися переконати знайомих та родичів з протилежного боку лінії фронту, що напад на мирну країну не має відтінків і «спецоперація» є війною, а українці не бомбардують один одного. Я особисто писав пости для росіян. Поступово майже всіх видалив з друзів. Протягом березня з десяток знайомих росіян та колишніх росіян телефонували зі співчуттями та вибаченнями за свою країну. Слова деяких колишніх українців, які залишилися на Московії, викликають огиду. Слова росіян, які давно поїхали звідти, в тому числі й за радянських часів, найчастіше, були справжніми. Є родичі, з якими я не спілкуюсь, або майже не спілкуюсь з 2014, з ними не мав жодного контакту після 24 лютого. Є ті, які все розуміли і розуміють, це всього дві людини в моєму випадку. Є один з авторів Фоліо, який у своїх книжках розставив всі крапки над «і» ще раніше, з ним спілкуюся і надалі. Він пройшов не одну каталажку за Україну, і я дуже поважаю його позицію. Чи буду його видавати тут українською? Так. Чи буде він видаватися тепер у рф? Ні. І це важливо. Кожен, хто працює - співпрацює. Чи готовий я разом з ним сидіти на одному подіумі у Франкфурті? Ні, оскільки він - росіянин.
2. Чи може бути заборона на публічне спілкування з росіянами для українців? Ні. Адже це - моральна категорія. Є випадки, коли це потрібно і коли це - морально. Дійсно, є різні росіяни. Ніхто з англійців чи американців не відмовлявся від публічного спілкування з німецьким письменником-антифашистом Томасом Манном, наскільки мені це відомо. Але часи змінюються. Особисто порядна людина Михайло Шишкін, який вважає себе швейцарським письменником, видає власні книжки в Росії, отримує російські премії. Борис Акунін вважає за необхідне співчувати росіянам, які емігрували цього року до Європи, втративши домівки та батьківщину, а хтось - і джерело доходів. Мій автор - Володимир Сорокін: чудова людина, російський письменник, написав "День опричника" та "Цукровий Кремль", у яких висміяв путіна. Він залишив батьківщину після того, як у 2008 почали спалювати його книжки, живе у Німеччині, але теж видається в Росії. З власної волі письменники не підуть з полиць російських книгарень, як це зробив Стівен Кінг. Вони чекатимуть заборони, щоб стати повноцінними жертвами.
3. Погляньмо, що відбувається з російською культурою. Вона існує, і вона підтримує режим. Так, хтось з Галкіних-Шендеровичів не там і не з режимом; Пугачова повернулася разом з дітьми, але щойно публічно просила російських Мін’юст визнати її іноагентом. Це – сміливий вчинок і вияв мужності, переважно непритаманної російським чоловікам, які бояться бути заарештованими за мінімальну критику режиму. Проте, окрім Пугачової, є інші діячі: ті, хто тихцем зник з публічного життя в очікуванні кращих часів; й ті, хто підтримав агресію (переважна більшість діячів культури). Думаю, немає сенсу розрізняти сорти лайна. Це - вирок російській культурі. Якщо раніше цивілізований світ сприймав Толстоєвських, як «загадковий вияв російської душі та можливість до неї інтелектуально наблизитися», то тепер вважає їх відвертими вихователями російського фашизму. Культурна експансія Пушкіних за російські гроші продовжується і зараз. Нескінченний потік перевидань росіян на Заході щедро підтримується нафтокарбованцями, як і показ на фестивалях фільмів «хороших» Серебрянікових та Звягінцевих разом з Лозницею (таким собі українцем з російськими наративами). Чому ж тут дивуватися? Депардьє також був не останнім французьким актором, коли втрапив у російське лайно, ставши «людиною із Саранська» з російським паспортом. Нічого, відмили, поклали на місце, знов став європейцем, хоч осад і залишився.
Європейці виявилися здебільшого неготові визнати свої багаторічні помилки, що полягали в збагаченні на російській сировині бартером за сприйняття та виправдання російської політичної волі й культурної експансії. Тільки постійний тиск з нашого боку через людей, через правду, через трансляцію нашого болю змінить ситуацію.
4. Повернемось до нашого культурного середовища. Кінотусівка ламає списи в обговоренні моральності експертів конкурсу сценаріїв від Netflix (ці 15.000 євро кожному з 45 переможців з 700 учасників - не перший крок до фільмів на цій платформі, не початок довгого шляху, а остання зупинка), у якому 7 з 9 експертів самі отримали перемогу в якості учасників. До речі, Netflix підтримав спільноту, і не планує навіть отримувати права на ці тексти. Незрілість культурного середовища в галузі, готовність навіть під час війни знищувати один одного нічим не відрізняється від рівня дискусії серед літературного загалу з питання публічного спілкування з росіянами. Оскільки неважливо, якою буде наступна причина поїдання недостойними достойних, або достойними недостойних, я висловлю один раз свою позицію з цього питання.
5. Я не готовий брати участь в подібних дискусіях щодо цього по суті. Завжди є тисячі відтінків та деталей, які розумна людина може використати як аргумент. Чим менше торкаєшся лайна, тим менше буде необхідності мити руки. Але не завжди це можливо. Скажімо, для видання російською українських письменників, для яких мова є єдиним інструментом творчості, вважаю за можливе робити винятки із загального обмеження. У більшості випадків готовий знаходити гроші на дублювання видань в українському перекладі, а от щодо ввезення будь-якого культурного продукту походженням з території держав-агресорів - з 2014 року моя позиція незмінна: залиште все з іншого боку кордону, українці самі поступово створюють власний ринок. Бувають винятки і для спілкування з росіянами публічно. Головне в таких випадках - бути максимально послідовним. Якщо ти дійсно хочеш впливати «за поребрик», маєш бути сильним і не дослухатися до звинувачень, а тим паче - виправдовуватися. Якщо ти вважаєш себе професійнішим, ніж переважна більшість, у протидії пропаганді і, у своїй уяві, є ексклюзивним транслятором українських наративів світові (не вагаючись при цьому, як герой українця Достоєвського, який став російським «генієм», «тварь ли я дрожащая или право имею»), то потрібно зрозуміти, що кожен твій крок поруч з росіянином - це публічна легітимація такої поведінки загалом.
6. І ще. Здається мені, що діячі культури занадто зациклилися один на одному, коли уваги суспільство вимагає іншого - уваги всього світу до воєнних злочинів росіян в Україні. Ізюму, де ідентифікують тіла загиблих; Харкова, в якому в наслідок бомбардування енергосистеми були відімкнені системи підтримання життя смертельно хворих, Кривого Рогу – тут через знищення системи водопостачання є реальна загроза екологічної катастрофи. На Харківщині зафіксовано численні випадки катувань. Подумайте, чи є у час, який не шкода змарнувати на взаємне знищення, і схаменіться, колеги.
Красовицький щоденно
