Історія великої війни почалась не зі стратегії, а з настрою. Не зі штабу, а з кабінету, де одна людина дивилась на карту і вирішила, що може перекроїти світ. Не заради імперії — заради себе. 24 лютого — це історія не про політику, а про збій у людській психіці, який обернувся катастрофою для світу.
Рішення про вторгнення не було неминучим. Воно могло не статися — як не сталося у 2014 чи 2018. Але втомлений диктатор вирішив зіграти в історію, не розуміючи, що сам став її жертвою. Поруч — мовчазні генерали, шамани, страх, ілюзія контролю. Усе це — анатомія держави, де логіку замінила містика влади.
Марк Солонін говорить про те, що війна — не наслідок сили, а наслідок слабкості. Коли держава гниє, а влада замикається на одній людині, навіть її “бзик” стає катастрофою для мільйонів. Так народжуються не імперії — так народжуються руїни.
