З Днем Незалежності (відновлення), українці
Ми отримали Незалежність понад тридцять вже пять років тому, але так і не навчилися нею користуватися. Ми інфантильно повірили, що сам факт наявності кордону на карті, герба на будівлях і гімну на парадах автоматично робить нас господарями власної долі. Це була наша найстрашніша історична помилка.
Ми провалили базовий іспит на державну зрілість: ми не усвідомили, що інституції має засновувати, утримувати і жорстко тримати за горло сам народ. Ми наївно чекали, що абстрактна «держава» сама організується на нашу користь. Але політика не терпить порожнечі. Інституція, яку не виборола і не підпорядкувала собі національна більшість для захисту свого прямого інтересу, ніколи не буде їй служити.
Через нашу політичну лінь та відсутність мережевої солідарності один за одного, ми залишили владний вакуум. І його миттєво заповнили хижаки, вороги, аферисти та казнокради.
Ми святкуємо Незалежність у Державі-корпорації, де українців перетворено на безправних підданих. На донорів, чиїми податками та життями оплачуються закриті елітні ЖК, фінансуються неукраїнські школи з дискримінаційними фільтрами, утримуються приватні армії силовиків, годуються роздуті штати чиновників та обслуговуються чужі геополітичні інтереси.
Поки українці вмиваються кров'ю в траншеях, витягуючи на собі екзистенційну війну і доводячи своє біологічне право на життя, наш тил узурповано. Чужі етнічні, кланові та фінансові синдикати діють тут як абсолютні господарі. Вони розпилюють оборонні бюджети, ховаються за міжнародним імунітетом «жертв» і використовують ваш патріотизм як безкоштовну димову завісу. А ви в цей час розчинилися у стерильній ілюзії «громадянського суспільства», де всі нібито рівні. Але рівності немає.
Незалежність — це не право раз на рік вдягнути вишиванку і поплакати над втраченими територіями чи важкою історією. Незалежність — це політична суб'єктність. Це тотальний контроль над бюджетом, судами, освітою та власним словником. Це здатність нації бути не отарою, яку стрижуть під гучні патріотичні гасла, а зграєю, яка жорстко диктує правила на своїй землі.
Найцинічніше те, що сьогодні нам досі вказують, кого не можна називати своїми іменами, про що незручно говорити, яку пам’ять краще «не політизувати» і чому український національний інтерес треба сором’язливо ховати за універсальними словами.
Тому я не буду бажати вам мирного неба чи швидкого спокою. Бо для цього не зроблено нічого: ані економіка, ані ВПК, ані енергетика, ані освіта з медициною, ані внутрішня та зовнішня політики не працюють на перемогу і захист українців. Я бажаю вам білої, безжальної, системної люті. Бажаю вам остаточно спалити в собі комплекс святої жертви, вбити політичний інфантилізм і відростити ікла. У XXI столітті ніхто не поважає тих, хто просто красиво страждає. Рахуються лише з тими, хто має зуби і вміє тримати свою державу за горло, змушуючи її працювати на власний національний інтерес.
Сьогодні я бажаю Україні не миру ціною капітуляції з повільною смертю. Я бажаю їй суб’єктності. Бажаю боротьби, але з чітким розумінням: за що ми б'ємося, для кого і що хочемо вибороти. Час жорстко відповісти на питання: хто ми є, яка наша мета, хто наші вороги і хто партнери? Що таке Доктрина українського інтересу? Що таке Республіка Україна, а не закрите ЗАТ? Що таке українська державність, національність, честь та гідність?
Ми зобов'язані повернути монополію на свою країну і перезаснувати власні інституції, вирвавши їх з-під внутрішньої окупації. А якщо ми цього й надалі не зробимо — ми назавжди залишимося гарматним м'ясом і покірними платниками податків у чужій корпорації. І дуже скоро займемо єдине відведене для нас цією злочинною владою місце — місце етнографічного експоната в Національному музеї народної архітектури та побуту в Пирогові.
Зі святом. Дорослішаємо.
