... між Україною та представниками проросійських бойовиків
Загалом но волі опинилось 146 заручників – бійців ЗСУ, Нацгвардії, добробатівців, волонтерів та цивільних, а ще 4-х звільнили наступного дня. Це була не перша і далеко не остання група українців, які змогли вийти з полону за час проведення АТО-ООС.
Є війна – значить, є й полонені. Є терористи – значить, будуть і заручники. Наші громадяни – їхнє життя, здоров’я, честь і гідність повинні бути пріоритетом для держави. Патріоти – в руках осіб, які Україну ненавидять та мріють знищити. У нелюдських умовах – моторошні історії про «Ізоляцію», підвали будівлі донецької СБУ та інші страшні місця чули, мабуть, усі. Тому, хочемо ми цього чи ні, з бойовиками доводилось домовлятись. Погані це були переговори – бо доводилось віддавати взамін, фактично, терористів які прийшли вбивати українських громадян. Та радість на обличчях звільнених заручників після місяців знущань, та їхніх близьких після місяців тривоги й зневіри спокутувала усе це з головою.
Усього, за часів каденції Петра Порошенка, з полону бойовиків було звільнено понад 3 тисячі українських заручників. Набагато важче проходили перемовини щодо тих українців, яких захопили росіяни: бо РФ, на відміну від своїх донбаських слуг, бажала взамін конкретних політичних поступок.
І отримала їх у вересні 2019-му – як тільки влада в Україні остаточно змінилася. Так, звісно, на батьківщину повернулись політв’язні, яких так довго не виходило звільнити навіть за сприяння міжнародної спільноти: режисер Олег Сенцов, журналіст Роман Сущенко, майже закатований у російській тюрмі Павло Гриб та інші… Але яку ціну заплатила Україна? Дуже й дуже високу: фактично відмазавши вище керівництво РФ від відповідальності за збитий малайзійський «Боїнг» МН-17 і вбивство сотень іноземних громадян. Бо до РФ разом з іншими бойовиками поїхав такий собі Володимир Цемах – єдиний свідок та співучасник цього злочину, що був у розпорядженні слідства. Цемаха з величезним ризиком затримали та вивезли з окупованого Донецька співробітники ГУР Міноборони. Щоб потім вище державне керівництво, не зважаючи на обурення європейської спільноти, просто віддало його, ніби рядового бандита. Але тоді Зеленський наполегливо шукав «мир у очах Путіна», і віддав би йому не лише ключового свідка у Гаазькому трибуналі. Так саме, як віддав у тому ж році ув’язнених «беркутівців», що брали участь у розстрілі Євромайдану, а також того старого покидька, що «подарував» нашим бійцям банку з медом та вибухівкою. Усього за 2,5 роки цієї влади, ціною приниження та небувалих поступок, вдалося звільнити близько 100 українців. Після 2019-го обміну полоненими більше не було. У заручниках лишаються сотні українських громадян. Висновку не буде, робіть його самі.
