Через т.з. "Карибську кризу" ледь не сталася ядерна війна між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. Ну, як війна...
Хрущов кричав в ООН, що він поркаже усім "Кузькіну мать" і що СРСР випускає ракети, мов сосиски. Але то все були понти. Справа в тому, що до території США жодна радянська ракета долетіти не могла. СРСР мав ракети середньорї дальності, здатні досягати території Західної Європи, але не мав міжконтинентальних балістичних ракет. Запукск у космос собак і Гагаріна був звичайними радянськими понтами.
На щастя, завдяки кільком радянським маршалам, які не схотіли гинути ні за цапову душу, Кеннеді знав про стан справ у радянських РВСП - відповідну інформацію було передано на Захід через полковника ГРУ Пеньковського. Героїчного полковника зрештою розкрили і розстріляли. Начальник ГРУ генерал-полковник Сєров та командувач Ракетними віськами та артилерією Сухопутних віськ, Головний маршал Артилерії Варенцов злетили з посад, бо посадити їх не могли з політичних причин.
І да. Навіть єдина на той час радянська МБР Р-7 (якою запускали собак і Гагаріна), яка теоретично могла досягти території США, мала відхилення від цілі 10 кілометрів, тобто її можна було використовувти (теоретично) проти великих міст, а от проти віськових баз, стартових позицій ракет, електростанцій тощо і навіть малих міст - ніт.
Натомість Американська МБР SM-65 Atlas мали ваідхилення від цілі від 600 до 1200 метрів. Час їхньої підготовки до запуску - 30 хвилин. Радянської Р-7 - 25 годин. Американські ракети запускалися з шахт, радянські - з відкритих стартових столів на космодромі в Плесецьку. Це вже не беручи до уваги 3000 стратегічних бомбардувальників США, яким СРСР нічого не міг протиставити.
Знаючи усе це, Кеннеді був непохитний і вражав своє оточення спокійністю. А Хрущов, як згдують члени його оточення, не просто нервував - він був переляканий ледь не насмерть
Але 26 жовтня 1962 року все скінчилося. Попереду ще була "Чорна субота" 27 жовтня, коли радянські зенітники навіщось збили американський літак-розвідник U-2 над базою США Гуантанамо, а кубинський диктатор божевільний Кастро вимагав у Хрущова вдарити по США, запевняючи у готовності пожертвувати Кубою та її населенням. Проте вже прийшов до Білого дому лист, написаний Хрущовим особисто і без відома Політбюро. Кризу було подолано...
Радянські кораблі, навантажені ракетами середної дальності (саме тому їх хотіли розмістити на Кубі, що не мали МБР) повернули назад. І саме з того часу у вищому радянському істеблішменті почала визрівати змова проти Хрущова. Усі партійні бонзи хотіли жити. І жити гарно. А шалапутний Микита зі своїми заскоками був загорозою такому життю...
