1. Усіх хвилюють наші втрати під Бахмутом та Соледаром. Ми швидко звикли до того, що українська армія перемагає ворога, і забули, що ворог не тільки має величезну кількість старої зброї, але абсолютно безмежний людський ресурс. Для нас кожне життя українця, знайомого чи не знайомого, - це цінність. Для Росії будь-яке життя - лише інструмент для отримання перемоги на фронті. Кількість таких інструментів для Соледарської операції залежить не від її планування, а винятково від проміжку часу, який потрібен, щоб завалити тілами підходи до міста і його вулиці, щоб ті, хто вижив на цьому кладовищі російських військових, дійшли до західної межі города.
2. Коли росіяни наступали на Северодонецьк та Лисичанськ, ціною питання для них була кількість витрачених снарядів, знищених будинків та вбитих українців: військових та цивільних. Зараз вже немає таких обсягів російської артилерії. Снарядів не вистачає навіть для артилеристів. Але є інший ресурс: росіяни, зазомбовані пропагандою, залякані обстрілами українців. Для них життя - це лотерея: загинути від української зброї чи бути застреленим при спробі дезертирства, або здатися у полон.
3. Я не був в Соледарі. Не встиг, хоч одного разу мав квиток на концерт симфонічного оркестру в соляній шахті. Я був проїздом у Бахмуті, тоді ще Артемівську, - не встиг побувати на заводі ігристих вин, одному з найкращих в Україні. Це - попереду. Тільки українське командування знає, чи ввійдуть росіяни в ці абсолютно знищені міста. «Русский мир» знищує не тільки душі. Він з розквітлих міст робить пейзажі, яких немає навіть в фільмах-катастрофах. Коли українці повернуть всі території, їхнє відновлення триватиме роки та десятиліття. Кількість смертоносного металу, який залишається в землі, вимірюється вже не десятками, а сотнями тисяч та мільйонами тон. Ліси потрібно вирощувати наново, поля - не підлежать обробці. Багато хто з мирних мешкахців загинув, багато кому страх не дасть повернутися. Хтось знайшов нове життя в іншій частині країни, хтось - за кордоном.
4. Питання повернення не є виключно економічним чи політичним. Після війни ми маємо чесно сказати союзникам: Україна потребує відновлення, в тому числі людських ресурсів. Це не тільки лікування поранених та людей з інвалідністю, це і ПТСР у військових та цивільних, це понівечені долі, це втрата звичного способу життя. Не все лікується грошима, але багато чого можна вилікувати вкладенням великих коштів для повернення тих, хто поїхав. Для збільшення народжуваності. Для підвищення привабливості не тільки тієї території України, яка збереглася через віддаленість від російських кордонів, а і тієї, що межує з російськими кордонами.
5. Так, нам зарано ще відбудовувати Херсон та Куп‘янськ. Але вже зараз ми можемо, за доброї волі західних союзників, починати відновлювати людський потенціал, вкладати в тих, хто має працювати на Україну і після перемоги, в тих, хто зараз входить у життя, в освіту, в професійні навички, в створення дистанційних робочих місць, в проектування майбутніх інфраструктурних проєктів. У мізки. У серця. У майбутнє.
Красовицький щоденно
