Факти та коментарі.
1. Кількість заяв високопосадовців та тих, хто не має права коментувати дату початку наступу, зашкалила. Кількість причин його відтермінування від дати, яку намалювала суспільна думка, не така й велика, але справжня:
⁃ зброя за «списком Залужного», оголошеним майже пів року тому, надійшла не в повному обсязі;
⁃ якщо вірити злитим документам, дефіцит снарядів є реальністю, і тому головна причина - саме повільне їх надходження. Цього тижня вчергове озвучено нову дату закінчення постачання боєприпасів з «європейського мільярда» - 31 травня 2023 року;
⁃ але не Європою єдиною. Якісь контейнери йдуть з Пакистану, щось Польща купує в Південній Кореї. Не думаю, що наші чиновники з Міноборони України публічно прозвітують про свої успіхи в купівлі чогось на сірому світовому ринку озброєнь;
⁃ погода. Після найтеплішої зими, якої не очікувала Росія, прийшла наймокріша весна, якої не передбачила Україна. І це теж 100% впливає;
⁃ від тривалого очікування дій «засинає» не тільки сторона, що атакує. Противник весь час втрачає від «хаймарсів», спалює резерви на Донеччині, самознищується психологічно.
Кожен день зміцнює обороноздатність України, дає можливість союзникам навчити та озброїти наших військових.
2. Найбільша війна 21 століття триває. Дедалі складніше політикам світового або європейського рівня відсидітися, світ поляризується. Індія де факто приєдналася до цінового коридору по нафті, Китай - до технологічного бойкоту в торгівлі. Орбан вже наштовхнувся на перші банківські санкції та перебуває в очікуванні персональних санкцій та бюджетних обмежень, Вучич почав відходити від партнерства з Росією, Лула з Бразилії риторично підтримав ворога, складна внутрішньополітична ситуація в Ізраїлі, яка переростає в зовнішнє військове протистояння, як спосіб збити хвилю всередині, дає надію Україні на принципову зміну позиції цієї важливої для нас країни. Наступний раунд посилення санкційного тиску дає впевненість, що найближчим часом арешт російських грошей та майна набере характеру конфіскацій, і гроші запрацюють на Україну.
3. Витік паперів із провідних установ США створив привід для обговорення цього світовим журналістським товариством тільки тому, що немає справжніх гарячих новин про війну. Розбитий багатоповерховий будинок в українському Слов‘янську не викликав активної реакції світового співтовариства, бо став вже звичним злочином РФ саме такого штибу. Дніпро, Запоріжжя, Краматорськ, Слов‘янськ… що далі? Єдине, що може втримати агресора від таких дій - усвідомлення того, що далі можуть бути Ростов, Тула, Москва. Але ж ми інші? І такого на території Росії не станеться, як і в і в Донецьку та Євпаторії, бо ми - не такі. Але ж будуть точні влучання по аеродромах, військових частинах в Таганрозі та Феодосії? В Саратові та Воронежі? Коли? Нам казали, що ми вже можемо. Чи буде знищено «Адмірал Есен», «Адмірал Макаров»? Суспільство дійсно очікує гарних новин і ними мають стати показові проблеми у ворога.
4. Коли ми говоримо, що Росія тягне час в очікуванні «чорного лебедя» на Заході, максимально залучає всіх агентів впливу, потрібно зрозуміти, зо ціла зграя таких пташок може налетіти і на Північ. Які? Давайте перерахуємо:
⁃ змова оточення Путіна. Ми досі не знаємо стовідсотково, що спричинило інсульт Сталіна та багато інших змін в російській історії;
⁃ проблеми зі здоров‘ям російського фюрера. Вони очевидні, і невідомо, коли ми дізнаємся про «заостудне захворювання»;
⁃ військовий заколот. Ступінь знущання Путіна над військовим керівництвом Росії - захмарна. Розуміння наближення військового краху саме військовими існує;
⁃ старіння керівництва. Путін патологічно боїться наближення до влади когось молодого, самостійного, хто має власну точку зору. Діди, які не вміють користуватися сучасними технологіями, не розуміють необхідність в молоді на ключових посадах, або фактично зупиняють технологічний прогрес поблизу себе і програють;
⁃ техногенні катастрофи. Рівень кадрової деградації російського суспільства дійшов краю. Чорнобиль може здатися квіточками.
Ядерна зброя та атомні технології в руках некомпетентних невмотивованих людей можуть поставити все людство під загрозу, рівень якої зросте в кілька разів.
5. Головне сьогодні зрозуміти, що Україна є не тільки передовим форпостом людства в боротьбі 21 століття з 20-м. Країна, державні механізми якої дуже сильно відстають від потреб часу і запиту суспільства, безумовно, залежить від підтримки вільного Світу. Сьогодні така підтримка вже не є стихійною, як в 2022: вона забюджетована та забюрократизована. На зміну емоціям політиків прийшли сині нарукавники бюрократів. Це добре в умовах необхідності стабільного фінансування. Це погано з точки зору реагування на виклики сьогодення. Затримки з новими пакетами санкцій та з постачанням снарядів, дискусії про те, що буде, якщо наступ не досягне мети, - це і є демократія в розумінні людей в нарукавниках. Світ потребує іншого. Друзі, якщо Ви визначилися, що в цьому світі є добром, а що злом - давайте погодимось і з тим, що кожен день існування цього зла підточує фундамент фортеці добра у Світі. Наявність достатньої кількості не тільки систем стримування, а і систем наступу - це щоденний захист тисяч людей, у тому числі і мирного населення, це страждання мільйонів сімей, які залишили домівки, це - життя військових. Безумовно, ціна Перемоги залежить не тільки від фінансових та організаційних зусиль союзників, а, в першу чергу, від уміння, героїзму та бажання виконувати свою роботу військових. Як показує викрадена в американців документація, саме в цьому параметрі наша армія - непереможна
