1. Вже ніхто не має сумнівів, що, як тільки погода сприятиме, українські корпуси почнуть рух на супротивника. Такої довгої і вологої весни не було давно. Росія має величезний людський потенціал для мобілізації та суспільство, яке поки що підтримує дії влади, але вже не має в достатній кількості зброї та снарядів для підтримання агресивних дій на рівні чотиримісячного «наступу на Донбасі». Постійні істерики, якими власник «Вагнера» намагається вибити з військового відомства Росії боєприпаси, стали звичними і лише підтверджують тезу, що час наступальних дій росіян вичерпується. Рівень командування, планування операцій російської армії не відрізняється від того, що було при СРСР, у той час, коли військове мистецтво, майстерність командирів, оснащення бійців у країнах НАТО вийшли на якісно інший рівень.
2. У 2013 році українські збройні сили також пережили метаморфозу: від цілковито деморалізованого та деструктурованого радянського рудименту до нової армії, всередині якої зберігся міцний стрижень, що став основою для відбудови, починаючи з лютого 2014 року. Сьогодні це не тільки озброєна західною зброєю добре мотивована і навчена сучасна армія; це інша доктрина, інші командири, інші способи отримання та аналізу інформації. Нагадаю досвід кампанії, яка передувала Харківській операції вересня 2022: росіяни перекинули частину спроможних підрозділів з Харківського на Херсонський напрямок, а подібні передисдокації займають досить багато часу через складну логістику, пов‘язану з Кримським мостом, який досі існує. Крім того, суттєва перевага ЗСУ в отриманні та аналізі даних космічної розвідки дала можливість в останній тиждень перед діями наших військ на Ізюмському напрямку майже повністю залишити ворога без паливних ресурсів. Що вигадають наші командири цього разу? Впевнений, про це не знаємо ані ми, ані ворог.
3. Події останніх місяців - це:
⁃ черговий крах російських планів щодо «остаточного звільнення Донбасу до 31 березня»;
⁃ знищення російських дивізій ВДВ та спецпідрозділів під Бахмутом, Авдіївкою та Вугледаром;
⁃ виведення з ладу значної частини боєздатних підрозділів «Вагнер»;
⁃ навчання 9 бригад у центрах підготовки військ НАТО;
⁃ отримання додаткових обсягів військової техніки, що може діяти в наступі, в тому числі на замінованих ділянках фронту;
⁃ отримання та виведення на бойове чергування сучасного ПРО та ППО, зокрема, систем «Петріот», «Насамс», «Іріс-Т», які вже суттєво зменшили успіхи ворога при ракетних обстрілах та атаках безпілотників;
⁃ вивчення даних щодо місцезнаходження складів зі снарядами та паливом, локацій зберігання техніки ворога, в тому числі і за межами 80-кілометрової зони ураження «Хаймарсами»;
⁃ проведення перемовин з партнерами щодо отримання далекобійної зброї, авіації, засобів ППО, що можуть підтримати дії наших воїнів при продовженні наступу.
4. Режим інформаційної тиші допоміг зробити все це максимально інформаційно захищеним від ворога, а подальші події продемонструють, наскільки вибір місць наступу був вдалим. Що це буде - Кінбурн, Олешки, Енергодар, Волноваха, Бахмут, Кремінна, Сватове, в цьому випадку не є принциповим, адже йдеться про повне звільнення території України в кордонах 1991 року. Тільки Залужний знає, в якому порядку буде звільнено території. Ми розуміємо, що від правильного вибору місця наступу залежить майбутній «ефект доміно», який невдовзі поховає російську армію та російську владу під уламками тяжкої поразки.
5. Є ще один окремий аспект, вартий згадки. Це демонстративні дії українських військових щодо встановлення контролю за територією, віддаленою від лінії фронту.
Дивні історії з прольотами безпілотників над Московською областю, вибухи на далеких від України військових аеродромах, падіння найсучасніших російських літаків в озера, і, нарешті - пишна бавовна на паливній базі в Севастополі, яка використовувалася кораблями Чорноморського флоту. Все це дає надію, що парад 9 травня на Червоній Площі в Москві пройде у напруженому настрої, під тиском наших крилатих засобів переконання.
