Цар Іван ІV, якого в Європі називали "Жахливим", а у Московії улесливо "Грізним" кинув напризволяще свою столицю разом з її мешканцями й змастив п`яти салом, не забувши прихопити із собою усю казну.
Іван вирізав третину населення власної країни; дуже полюбляв власноруч убивати та катувати людей, якщо їх було зв`язано; гвалтувати беззахисних дівчаток та хлопчиків. Але він, як і його попередники був феноменальним боягузом і впадав у ступор за однієї згадки про татар.
Тож і тут він вчинив так само, як його татусь - Василій ІІІ. Той свого часу, ховаючись від татар, утік від Москви на 100 верст і три дні просидів у скирті сіна, тремтячи від жаху. "Грізний" Іван теж відмовився від обов`язку захищати своїх підданих (баби іщо нарожают) і опинився аж у Ростові.
Звідти на вимогу татар він повернувся до московського згарища, де на знак покори, одягнений у лахміття, стоячки, тоді як ханські посли (навіть не хан), сиділи на конях, покірно вислухав їхні умови: цар-батюшка відмовляється від привласнених ще його дідом титулів "царя" та "спадкоємця Другого риму" (Константинополя), визнає себе васалом кримського хана й підтверджує зобов`язання щорічно сплачувати йому данину, що московські князі й робили аж до того моменту коли закінчилася історія Московії та почалася історія останньої й наймоторошнішої імперії - Російської.
