Переглянув список 47-ми – на «Українській правді». І серйозно замислився. Ні, я не схильний глузувати, мовляв «список несправжній» і причин для хвилювань нема. Шістьох людей я знаю особисто, працювали разом у «Тижні», або бачилися на блогерських зустрічах. Трьох знаю заочно – спілкуємося у Фейсбуці. З такими речами я не жартую – маю на те причини.
Всі люди у списку – журналісти, письменники, блогери – явно інформацію звикли сприймати критично. Просто байкою «ви знаєте в нас секретна інформація – вас мають убити» їх не вразиш – треба було пред’явити докази. Аркадій Бабченко написав, що коли докази пред’явили Матвію Ганопольському – тертий вовк російської журналістики Ганапольський був шокований і взяв охорону. Явно серйозно до загрози поставився аж ніяк не симпатик чинної влади, мій колишній колега по «Тижню» особисто мужній Богдан Буткевич (мав нагоди переконатися особисто). Отже – все серйозно.
Навіщо?
У списку немає жодного (!) знакового блогера-порохобота. От – жодного. Всі перелічені особи – або владу нещадно критикують, або дотримуються певної об’єктивності. І всі вони – особи дуже розкручені в медіа. Їх знають. До них прислухаються. Нещастя з ними шокує і збурить у нашій країні багато людей.
А тепер – трошки в минуле. 22 травня 2014 р. Передові батальйони 72-ї і 79-ї бригад через Амвросієву починають просуватися вдовж кордону в напрямку на Ізваріно, з метою перекрити канали забезпечення терористів ДиРи. Переправа через ріку Міус – у Дмитрівні, сепари її ударно укріплюють, але явно не встигають. Кадрова армія їх виб’є. Що стається тоді? Терористи ДиРи, скориставшись легковірністю комбрига, розстрілюють 10-й блокпост 51-ї бригади під Волновахою. Зразу по факту всепропадли здіймають лемент «влада кидає в бій необстріляних бійців!», «влада гнобить патріотів!», «дурні генерали не дбають про своїх солдат!», тощо. Родички солдат перекривають трасу. Крик – по всій країні. Результат – штаб АТО виводить 51-у в тил. На звільнені блоки ставлять частини 72-ї і 79-ї (більше нікого), терористи виграють час і укріплюють Дмитрівку. А українцям доводиться будувати іншу переправу і втрачати час, за який Москва поповнювала терористів людьми і зброєю.
Ще ближче минуле – багатосерійні міхомайданчики. Кілька місяців українців намагалися підняти на протест проти влади. «Антикорупційні армії» і «Внутрішні корпуси батальйону «Донбас»» тільки й чекали відмашки піти на штурм Верховної ради. Але – не вдалося. Маси людей лідери міхо-майданчика зібрати не змогли, а без маси людей штурм парламенту виглядав би як теракт групи радикалів, а не всенародне невдоволення. Тобто – як штурм Жовтневого палацу з глядачами (в т ч – дітьми) і американським джазом на сцені. Гадаєте все уже завершилося?
Окрема категорія в списку – люди, смерті яких радітимуть в РФ і у ДиРи. Але зараз – не про них, а про українських митців. Підняти людей на бунт можна багатьма засобами. В тому числі – терором. З чого почалася «Україна без Кучми»? З поширеної пресою чутки (наразі ніким не доказаної) що журналіст Гергій Гонгадзе убитий за наказом президента Кучми. З чого почалася активна фаза Євромайдану? З побиття студентів. Існує така тактика розхитування суспільства, коли гине якась знакова особа – а владу звинувачують або у вбивстві, або у безсиллі – «не здатна захистити». Як звинувачують у вбивстві – ми бачили на прикладі Гонгадзе. Як звинувачують у «не захистила» - на прикладі Павла Шеремета. Уявіть на секунду. Убивають якусь знакову особу – відомого журналіста, або письменника. Якщо особа владу критикувала – значить убила влада. Якщо була об’єктивна – значить «влада не здатна захистити». За пару тижнів – знову. І знову. І за кожною людиною – поголос, поголос, поголос… Як після Волновахи 22 травня 14-го. Гине одна людина, але людина та – відома, і у небезпеці себе зразу відчуває третина країни… Які шанси тоді, що під ВР зберуться десятки тисяч переляканих громадян? Під час прес-конференції з приводу «воскресіння Бабченка», говорили про закладки зброї у тайники… Кадри які проводили дурко-блокаду і сиділи в наметах на міхо-майданчику – нікуди не поділися. Це – класика "війни на ефект", коли подія що сталася в реалі, стає привідом для роздмухування серед маси людей певних настроїв – для досягнення певної мети.
Все зрозуміло? До речі, щось подібне описане в книзі Че Гевари «Партизанська війна» – читав колись.
Мережею вже пішов поголос, мовляв, список 47 – несправжній, поширений ворогами. Може таке бути? Може. Але. Навряд чи реальний список відрізняється від наведеного принципово. Важливі не імена – важливий ефект. І ще. Три людини, яких я знаю особисто УЖЕ підтвердили що їх викликали до СБУ і попередили. І вже ці три людини для мене – вагома причина ставитися до ситуації дуже серйозно.
А причин насправді – 47.
Дмитро "Калинчук" Вовнянко
