Сутичка у Керченській протоці ще раз нагадала всім нам очевидну здавалося б істину, війна – не завершена. Так, ми всі щодня не бачимо війни. Так, питання курсу валют і цін на м’ясо нас щодня цікавить більше, ніж проблеми країни, але…
Але, десь там на сході – гинуть хлопці. Але, там військові живуть в бліндажах, а автомат – предмет такий самий звичний як тут – мобільник. Але – прикордонники там на чергування виходять у броніках і касках. Але – там стріляють. Бо за межею – Орда.
До гарного звикаєш швидко. Ми вже підзабули, що таке натягнуті нерви під час перегляду репортажів з ДАП чи з під Дебальцева. Ніби звикли вже жити без гострих потрясінь, і от – знову.
Власне, а чому б тому «знову» не бути? Хіба їхній альфа-самець досягнув поставлених цілей? Та де там…
Суходільного коридору на Крим – нема. Наша країна повільно але поступово розриває останні зв’язки з Ордою, і все більше зближується з Заходом. Вони стають винні нам все більше й більше грошей. Їхню економіку виснажують санкції. І ще - у них багато танків, літаків, кораблів…
Не шукайте логіки в діях Орди – її там нема. Логіка може бути там сама різна. Можливо – хотіли принизити нашу країну з метою обвалити рейтинг чинної влади. Можливо – мстилися за попередній демонстративний прохід наших кораблів через протоку. Можливо…
Та що завгодно – можливо. Шукати логіку в діях Орди, це те саме що шукати художню цінність у порнофільмі – марна справа. Головне інше – в Орди чухаються руки. Це для нас нормально жити, будувати, ростити дітей і не бажати чужого. Для нас – не для них. Орда не живе такими категоріями. Орда хоче завойовувати. Орда не мислить себе інакше – без завоювань Орду ламає так само як наркомана без дози.
Тому Орда напала. І нападе знову. І знову. І знову. І буде нападати щоразу, як відчуватиме – можна завдати шкоди, принизити, познущатися. Знає Орда – розплати не буде. А якщо й буде… Що таке для Орди пара міст? Вона зруйнувала їх більше, ніж ми оплакуємо. Орда не може не напасти. Орда – нападе.
Таке було вже в нашій історії. Часи, коли хутори у Дикому Полі жили в режимі «вдень працюємо, вночі від Орди відстрілюємося». Коли було так, що ти працюєш, будуєш, закріплюєшся. І весь час – напоготові. Бо за межею – Орда. А Орда має чимало проявів. Сьогодні може з’явитися на обрії у вигляді отари з чабаном. Завтра – як 3-4 тисячі вершників, які твій хутір знесуть мов буря. Життя мов на фронтирі Дикого Заходу.
Таке вже було. І українці це – пережили.
Скільки це триватиме? А ви спитайте це у Орди. Скільки ще часу вона нам життя псуватиме? Знаєте, що вона вам відповість? «Допоки ви не станете знову частиною нас». Орді не миру треба – їй треба завоювань. Закони є у нас, у Орди – бажання.
А ви думали, якось інакше буде? Думали, відокремитися від Орди, значить перескочити під чиюсь захисну парасольку – і нехай хтось дбає про нашу безпеку? Не буває так. Руда на метал перетворюється у вогні, народ на націю – у боротьбі. Британці, німці, поляки, турки, шведи – всі пройшли цей шлях. Всі вони зазнавали поразки, розчарування, перемоги. Гадаєте ми чимось за них всіх кращі?
Що нам робити в цих умовах? Робити те, що робимо зараз. Ходити на роботу. Створювати нові й нові конкурентні товари і послуги. Залучати інвестиції. Платити податки.
Аби закуповувати для армії нову техніку, забезпечувати її електронікою, поліпшувати харчування, гуртожитки нові будувати. Полігони – також. Аби ми ставали сильніші і сильніші. Аби згодом ми завдавали ударів, від яких тікатиме Орда.
Просто жити так само, як і живемо. І пам’ятати повсякчас, що за межею – Орда.
