Я не прокоментував цю тему по гарячих слідах, бо думав що події матимуть якийсь швидкий розвиток. Але ситуація схоже стає все цікавішою і цікавішою. Якщо трьома словами – частина колишніх активних керівників «Партії Регіонів» в дим розсварилися з Москвою. Нагадаю хронологію.
20 листопада 2018 р. з фракції Опоблоку виключили нардепів Бойка і Льовочкіна – за те що обоє по факту приєдналися до проекту «За життя» Рабиновича-Медведчука. 15 грудня «ахметівська» частина «Опоблоку» провела з’їзд – у повній таємниці, без преси, помінявши місце проведення в останній момент. На з’їзді Опоблок вніс зміни в статут партії, призначив головою партії Бориса Колеснікова і висунув кандидатом у президенти нардепа Олександра Вілкула. У відповідь Юрій Бойко звернувся до суду і той заборонив вносити будь-які зміни в установчі документи партії без участі всього її керівництва (Бойко де-юре все ще співголова «Опоблоку»). Також Бойко звернувся до нацполіції з заявою про підробку офіційних документів партії з метою проведення з’їзду. Сам з’їзд Бойко назвав спробою рейдерського захоплення партії.
Паралельно голова партії «НАШИ» Євген Мураєв (ще один уламок «Опоблоку») назвав партію «За життя» Рабиновича-Медведчука «п’ятою колоною Кремля», натякнув що «За життя» очолюють «представники президента Росії» (очевидно – Медведчук) та закликав СБУ розібратися. І наразився за це на зустрічні звинувачення від «медведчуківця» Нестора Шуфрича.
І от 25 грудня Москва видала розширений санкційний список проти громадян України, де опинилася ледь не вся «ахметівська» частина «Опоблоку», тобто та, яка виступила за виключення Бойка і Льовочкіна з «Опоблоку» і проти злиття з «медведчуківськими». Списку вражає уяву. У списку – Борис Колесніков, Михайло Добкін, Юрій Воропаєв… І навіть Олександр Вілкул – кандидат у президенти від «ахметівського Опоблоку». І навіть Вадим Новінський – колишній громадянин РФ, та захисник УПЦ-МП. До них причепом – Євген Мураєв, ледь не найбільш радикальний захисник ідей «Рускава міра» у ВР.
Реакцію, на потрапляння в список зразу ж висловив Михайло Добкін – послав керівництво Росії в пішу еротичну пригоду і назвав дебілами. Олесандр Вілкул заявив ніби санкційний список укладали на Банковій, примушуючи всі проросійські сили грати за правилами Віктора Медведчука. На мою думку Олександр Вілкул сам не збагнув що він ляпнув, бо якщо список, за яким санкції впроваджує Росії, складає Банкова, аби підіграти Медведчуку – виходить, що всім проросійським громадянам України треба голосувати за Порошенка, а сам Вілкул – головний український бандерівець… Логічно?
Чому всі ці люди опинилися в санкційному списку – вже пояснив симпатик Москви політолог Міхаіл Пограбинський: «Список — попытка принуждения к консолидации. Время сидеть на двух стульях прошло. Бизнес-конфликт и личная неприязнь — вторичны» (мовою оригіналу). Іншими словами, Москва силою примушує і «ахметівський Опоблок» і «НАШИХ» Мураєва об’єднуватися з партією «За життя» Рабиновича-Медведчука, у протилежному разі погрожуючи поставити їх в один ряд з сином Порошенка та лідером «С14» Євгеном Карасем. Або – або.
До цього варто додати, що саме бізнес Рината Ахмєтова найбільше страждає від блокади Азовського моря, влаштованої Москвою. Що ця блокада серед іншого – тиск на Ахмєтова, політологи говорять уже давно.
Каюся, раніше я писав що розкол в «Опоблоці» це «війна різних веж Кремля між собою». Натомість життя наводить все більше й більше доказів того, що здійснилися найпотаємніші мої бажання – більша частина «Опоблоку» посварилася з Кремлем, та так що «фарш назад не перекрутиш». Що все це означає?
По-перше, те що про якийсь успіх «екс-ригів» на виборах можна забути. Якщо протягом більш ніж як тижня ніякої реакції з боку «ахметівських» не з’явилося – очевидно, її й не буде. Мураєв ще може здатися в полон Медведчуку, а от для «ахметівського Опоблоку» це неприйнятно взагалі. А це значить, що всіх можливих проросійських сил Медведчук біля себе зібрати просто не зможе. Так, він підбере максимум проросійського електорату, який ще залишився в Україні – але за «ахметівськими» лишаються місцеві еліти і пов’язані з ними виборці. За таких умов не йдеться про успіх ані «ахметівських», ані «медведчуківських» - програють всі.
По-друге, можна всерйоз говорити про остаточну смерть «Партії регіонів». Після зайняття ніші «відверто проросійських» політсилою Медведчука, «ахметівському Опоблоку» виборцеві більше нічого запропонувати. Сама Москва об’явила їх своїми ворогами. Крапка.
Це означає що «Опоблок» перетворився на організацію просто регіонального рівня, при чому регіону розтрощеного війною. «Опоблок» не зможе запропонувати виборцям нічого, крім ударного популізму у стилі Тимошенко або Зеленського – але не зможе змагатися з ними в якості клоунади.
Звісно списувати «ахметівських» з політичної сцени – зарано. Їм доведеться поміняти ідеологічну частину, переглянути свої засади і знайти тези цікаві виборцеві – або розколотися. Або – такі здатися в полон «медведчуківським». Інших варіантів для них просто нема. Який вони оберуть – побачимо.
Проте уже очевидно, для «Опоблоку» ці вибори – останні.
