Юлія Тимошенко так і не зрозуміла що не можна гратися у «політичних кіборгів» - погано закінчується. Уже.
18 березня кандидат Тимошенко відвідала Слов’янськ, де з помпою під камери поклала квіти до меморіальної дошки депутата Горлівської міськради, Героя України Володимира Рибака, жорстоко закатованого терористами Беса-Безлера і Стрєлкова-Гіркіна у квітні 2014 р. Юлія Тимошенко красиво розповіла як «Батьківщина» цінувала Рибака за життя, і як піклується про сім’ю Героя України зараз. Подія було барвисто описана на сторінці Юлії Тимошенко у Facebook. А далі – щось пішло не так. На подію прийшов ветеран АТО, який почав гучно запитувати Юлію Тимошенко чому та піариться на загиблих, в той час як сама вона родині депутата Рибака не допомагала ніяк? Виникла словесна перепалка, в ході якої Юлія Тимошенко спершу намагалася фронтовика забалакати, а коли побачила що ветеран їй не вірить – назвала його провокатором СБУ. Ніби й все? А от і ні.
Вчора, 22 березня на своїй сторінці в тому самому Facebook пост виклала вдова депутата Володимира Рибака. І чесно – читаючи її, я відчув як в моїх жилах закипає кров.
По-перше вдова заборонила Юлія Тимошенко і всій партії «Батьківщина» називати Володимира Рибака членом «Батьківщини». Несподівано – на момент загибелі Володимир Рибак уже рік як був виключений з «Батьківщини» через виступи проти внутріпартійної корупції. Про це Юлія Тимошенко героїчно мовчала всі 5 років.
По-друге, Олена Рибак звинуватила помічника Юлії Тимошенко А. Ярошенко у брехні – вона заперечила, ніби Ярошенко вивіз з Горлівки сім’ю Рибака. А далі – цікаво взагалі, і аби зрозуміти всю глибину глибин – до розповіді Олени Рибак треба додати низку відомих нині фактів тих днів. Отже.
Весною 2014 р. Юлія Тимошенко на Донбас їздила як ніколи після. Відомо, що вона відвідала Донецьк 7 квітня – «зустрілася з громадянами» (за її словами) та дала інтерв’ю місцевим ЗМІ. Парадокс – саме того дня сталося захоплення будівлі Донецької ОДА та проголошення «ДНР». Олена Рибак стверджує, що в Донецьку в ті дні з Юлією Тимошенко зустрічався Володимир Рибак – і зустрітися знову вони домовилися 17 квітня. Але – не зустрілися, саме того дня Рибак був викрадений бойовиками Бєса-Безлера. А ще, того дня донецькі сепаратисти здійснили спробу віджати Донецький аеропорт – невдало, в аеропорт їх не пустили українські військові. Олена Рибак стверджує, що зустрічалася з Юлією Тимошенко у Донецьку 18 квітня 2014 р. – і таке справді могло бути. Того дня Тимошенко була у Донецьку – давала прес-конференцію і… зустрічалася з бойовиками «Оплота». Про це вона розповіла вечором того ж дня на «Шустер.Livе». Ватагом донецького «Оплоту» тоді був Олександр Захарченко – той самий. Дивовижні збіги – чи не правда?
Олена Рибак стверджує, що повідомила Юлії Тимошенко про зникнення чоловіка і благала її про допомогу. Тимошенко доручила шукати депутата Рибака своєму помічникові А. Ярошенку. 19 квітня тіло Володимира Рибака було знайдене у річці Казенний Торець. 21 квітня Юлія Тимошенко знову навідала Донецьк, офіційно – задля переговорів з бойовиками з метою звільнення Донецької ОДА. Затрималася Юлія Володимирівна в Донецьку і на 22 квітня. Саме 22 квітня спотворене тортурами тіло депутата Рибака було упізнане його дружиною.
Далі, за словами вдови, «Батьківщина» до неї відверто збайдужіла. А. Ярошенко (на його адресу удова висловила тисячу різних «компліментів») не дав їй ніяких обіцяних грошей і з виїздом не допоміг. За словами удови, не Ярошенко, а її син вивозив їх із Горлівки. Мінімум раз родина Рибаків ледь не загнула.
У травні 2014 р. ставлення ВО «Батьківщини» до родини Рибак знову змінилося – Олену Рибак з донькою і сином поселили в однокімнатній (!) квартирі. Юлія Тимошенко надала їй разову грошову допомогу. А згодом від удови зажадали аби у триденний термін вона звільнила квартиру – без пояснень. Спроби додзвонитися до Юлії Тимошенко і її помічника Левінського виявилися марними. Все очевидно. 25 травня 2014 р. відбулися президентські вибори, 26 жовтня – парламентські – і перші і другі Юлія Тимошенко із тріском програла. Сім’я Рибаків, турбота про яких подавалася як передвиборчий піар, «Батьківщині» стала більше не потрібна. Покористувалися – і покинули.
Вдова депутата опинилася сама, з донькою-інвалідом на руках – дівчина так і не одужала від пережитого потрясіння. За словами удови, їй допомагали різні люди, в тому числі – депутати БПП. І от через 4,5 роки повного ігнорування, Юлія Тимошенко згадала про Володимира Рибака, але – лише про самого покійного депутата. Турбота про сім’ю Героя України так і залишилася на словах. На мертвих піаритися легко – вони не обурюються.
Юлія Тимошенко явно забула в якій Україні вона живе зараз. Війна скалічила вже тисячі життів. Люди, які не з чуток знають цей біль, дуже не люблять, коли на їхніх горбах хтось цинічно намагається в’їхати в рай.
Я не буду висувати припущень, чому тодішні візити Юлії Тимошенко до Донбасу так ідеально збігалися в часі зі знаковими подіями – захопленням Донецької ОДА, проголошенням «ДНР», спробою захоплення ДАП, впізнанням Володимира Рибака. Чому після програшу на президентських виборах 25 травня 2014 р., на Донбас Юлія Тимошенко не потикалася взагалі. Це – тема набагато більш ретельного дослідження.
Я про інше. Про те, як легко цей кандидат використовує людське горе. Хоче – обігріє і приголубить задля піару. Хоче – забуде. До «Батьківщини» я питань не маю – з цією політсилою і її лідеркою мені зрозуміло все і давно. Те, яку гидотну зараз пишуть її фанати під дописом Олени Рибак – кожен може переконатися сам. Я маю питання до ветеранів-фронтовиків, до волонтерів, до членів їхніх родин, та до всіх хто допомагав армії. До всіх – незалежно від політичних переконань. Як ви гадаєте – чи припустимо піаритися на такому горі цілком конкретних людей? На біді родини Героя України, що загинув в муках? Чи допустимо брехати, ніби турбуєшся про сім’ю, коли насправді ти 4,5 роки ти про неї геть і не згадувала?
Чого заслуговує політик, який вдався до ТАКОГО?
