А знаєте, це вже стало забуватися. Липень 2006 р. – група депутатів Партії Регіонів на чолі з нардепом Олегом Калашніковим побили журналістів каналу СТБ і забрали у них касету з записом. Червень 2010 р. – охорона президента Віктора Януковича заламала журналіста СТБ Сергія Андрушко. Жовтень 2011 р. - заступник голови Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молоді регіони» Валерій Нечесний побив журналістку інтернет-видання «Репортер» Аліну Котенко. Листопад 2012 р. – депутат кримського парламенту від фракції «Регіони Криму» Олександр Мельник нагрубіянив знімальній групі кримськотатарського каналу ГТРК «Крим» і журналісту Шевкету Ганієву. Це не згадуючи знамениту історію з побиттям журналістів, через яку у наш лексикон увійшло слово «тітушки».
Наші часи. 4 квітня 2019 р. Після появи анонсу про брифінг представників штабу кандидата Володимира Зеленського або самого кандидата, до приміщення партії «Слуга народу» за адресою вул. Новоселицька 7 (вельми навіть недешевий райончик) прибули представники кількох каналів, група блогерів і ветеран АТО. Там їм повідомили що ніякого брифінгу не буде. Мовляв – інформація про брифінг була фейкова. Та позаяк блогери і знімальна група «Прямого» уходити не збиралася (блогери хотіли передати представникам штабу кандидата Зеленського свої запитання – в тому числі й вельми гострі) до них вийшли представники штабу – координатор «ЗеКоманди» Олександр Корнієнко та координатор «Зедіджитал» Михайло Фьодоров, які чисто російською мовою (українська певно не присутня взагалі в штабі Зеленського – кандидата у президенти України) і знімаючи процес на смартфони розповіли блогерам, що вони відповісти на їхні питання не можуть і Зеленського вони не консультують. Такий от загадковий штаб. На прощання Фьодоров назвав журналістів і блогерів «цирком уродов».
Наступного дня – після обряду здачі аналізів кандидатом Зеленським актору з його серіалу «Свати» у кліниці, що належить його бізнес-партнеру Андрію Пальчевському, громадянину Росії Олексію Кірілову та фірмі самого Зеленського «Грін Фемелі», кандидат Зеленський поспілкувався з журналісткою «Прямого» каналу – на диво, українською. Відбувся феєричний діалог.
«- Я дивлюсь іноді ваш канал. Дуже рідко. Мені важко. Ви там ображаєте мою сім’ю.
- Жодним чином!
- Ні, ображаєте. Монтуєте. Я професійний телевізійний… телевізійна людина.
- Ми хочемо просто поставити вам певну кількість запитань, як і всі українці.
- Ви хочете поставити нас… Я вибачаюсь. Але я не хочу щоб вас били…»
Я не буду згадувати, що Голобородько зі «Слуги народу» і кандидат Зеленський з реальності – принципово різні люди. Кандидат Зеленський на відміну від кіношного Голобородька, їздить на колишніх Мерседесах Коломойського, ходить з охоронцями і спілкування з пресою та блогерами категорично уникає. Власне – це зрозуміло після його спілкування з журналістами «Радіо-свобода». Але я – не про це.
Я про те, що обидва приклади спілкування команди кандидата Зеленського і його самого з журналістами і блогерами ДО СКАЗУ нагадують аналогічне спілкування з журналістами представників Партії Регіонів. Хоча ні, певна різниця все ж таки є.
Риги спілкувалися як братки з 90-х, за плечима яких голодне дитинство і розборки. А Зеленський і його оточення спілкуються як пацанчікі-мажори, за плечима яких безбідна юність у багатих садибках та у Європах.
І можна звісно дорікнути, що і канал «Прямий», і блогери що завітали до штабу Зеленського до них не прихильні, а то й ворожі. Але. А хіба була прихильною до Партії Регіонів «Українська правда»? А «5-й канал»? А «1+1» - той який був здатний виступити проти темників? А президенту Петру Порошенку хіба гострих питань не ставили? Хіба не лізли у його сім’ю? Журналісти, а тепер і блогери, МУСЯТЬ ставити гострі питання. Вони мусять дізнаватися що думає політик. Це їхнє призначення і суспільна функція.
Відтак – хотілося б запитати всіх журналістів, незалежно від видань і політичних переконань. Ви це бачите? Ви розумієте, що це лише квіточки – кандидат Зеленський ще президентом не став, а вже… Ви розумієте до чого це може привести? Ви не забули чим прихід таких типів закінчився вже одного разу?
Чи варто було у 2014-му валити владу братків, аби здобути згодом пацанчіків-мажорів?
