На росії сьогодні святкують міжнародний жіночій день. При наявності інтернету, там все одно впевнені, що це «свято, яке підкреслює виключно ніжність та тендітність жінки», яку з цим мають поздоровити чоловіки.
Радянській симулякр звів у голові проросійської людини гніздечко й відклав там інформаційні яєчкі, мовляв, ось, вам жіночки свято, в цей день ви самі найкращі, а в інші дні року, так собі. Раніше це свято відзначалося у всіх країнах, що перебували під впливом чи окупацією СРСР, а ще це святкують Китай, Алжир, Бразилія, Буркіна-Фасо, Камерун, Куба, Італія, Ізраїль, Лаос, Монголія, В’єтнам та Замбія. Також цю дату святкують комуністи у Греції, Італії, Франції.
Саме тому, якось відвернуло від цієї дати, бо ж не дуже хочеться бути десь в одній шерензі з червоносерпатими. Більш того, коли дізнаєшся про ставлення чоловіків до жінок саме в тих країнах, де помпезно святкують «день жіночої краси та ніжності», то взагалі, хочеться тікати від свята та святкувальників.
В Україні за час російської окупації та агресії насилля зазнало понад 50 000 українських жінок. Це сексуальне насилля, яке торкнулося не лише жінок, а й дівчат, неповнолітніх дітей. Це побиття, тортури, наруга, психологічне та моральне приниження, порушення гендерного рівності. Просто згадайте про це, коли будете святкувати 8-ме березня. Цих жінок ґвалтували, вбивали, принижували, піддавали тортурам, викрадали, продавали у рабство, ламали психологічно, фізично ті ж самі люди, які святкують 8 березня.
«Під час мого затримання те, що я жінка, не мало жодного значення. Мене били, не бентежачись тим, що за віком я їм у матері годжуся. Таких понять, як вік і стать, там немає, такі дрібниці їх не цікавлять», – розповідає 67-річна Ольга Політова, лікарка з Донецької області, яка провела у полоні у сепаратистів із так званої «днр» понад два роки.
Зрозумійте, ось тим, хто зараз на росії несе квіти «любимой женщине» байдуже, коли її чи вас вбити, побити, зґвалтувати. Бо «жінка» в його голові, це «цветы на 8-е марта», не більше. Якщо ви заговорите про права жінок, у кращому випадку з вас посміються, назвуть інагентом чи лібералом, бо ж кожна російська людина знає, що «женщина должна знать свое место».
На росії кожен чоловік виховується з дитсадочка на тому, що на 8 березня дівчинці, мамі, бабусі, жінці треба подарувати квіти на 8 березня. На усіх окупованих територіях перше, що робить росія, запускає ось ці радянські свята, знецінюючи усе, що вкладено у фундамент свята, як, наприклад, з 8-м березня, бо ж від поваги та рівності жінок в цьому російському святі залишилися лише квіти та листівки.
Ні, звісно ж кажуть про повагу, про ніжність, тендітність, красу, як без гарних слів. Кажуть, а потім йдуть бити дружину, кидають в холодній хаті голодуючу мати, відмовляються платили аліменти, ґвалтують особу жіночої статі не зважаючи на вік та залюбки йдуть вбивати та ґвалтувати жінок іншої етнічної групи, громадянства чи національності.
У самій же росії, знову, як 100-200 років тому жінка це річ, рабиня, проти якої знову увесь світ, бо суспільство каже «ти, звісно ж, маєш права, але ж б’є, то любить», а церква знову каже «ти звісно ж ніжна та тендітна, але хустка на голову, молитва, піст, псалтир, діти, кухня, церква, бо ти ж баба, а чоловік володар тобі».
Тому 8 березня, це все більше про подвійні стандарти, про брехню, про вміння спаплюжити будь яку ідею до якої долазять черново-триколорадні вихованці леніна-сталіна та радянської пропаганди. Бо росія, це країна де відсутня будь яка повага до жінки, як особистості. Бо жінка на росії це рабиня, чи машина для розмножування та задоволення статевих потреб, не більше. Хоча, про що я, це ж на росії відноситься й до чоловіків. Радянське суспільство взагалі не змогло зрозуміти роль людини й знецінило усе, що пов’язане з життям.
Тому нагадаю, що «свято» взагалі починалося з революційних вимог жінок, щодо свого місця у суспільстві згідно гендерної рівності. У світі, що з одного боку мав технічно-культурний розвиток, еволюціонував, а з іншого застряг десь у середньовіччі, тому жінки були обмежені у своїх правах, не могли здобувати освіту, голосувати на виборах, займати високі посади, не могли пожалітися на чоловіків, які їх ґвалтували, били. Проти жінки було все: суспільство, церква.
Чоловіки у сутанах від імені Бога, вимагали від жінки покори та приниження, смирення, терпіння. Помираюча жінка могла почути лише «Бог терпів й нам наказав», «на все воля Божа», бо ж твоє, жінко, це «діти, кухня, церква» – німецький стійкий вираз, що описує основні уявлення про соціальну роль жінки в німецькій консервативній системі цінностей. Автором цієї алітерації прийнято вважати кайзера Вільгельма II. У Європі Міжнародний жіночий день вперше було відзначено 19 березня 1911 року, саме як день, коли жінки нагадують чоловікам за рівність своїх прав, а не засвою тендітність чи потребу у квітах. Вже через два роки Міжнародний жіночий день святкували 8 березня у багатьох країнах світу. Але як «святкували», це були здебільшого демонстрації проти дискримінації, де часто жінкам перепадало «квітів» та «уваги» у вигляді побиття, штурханів, приниження та цькування суспільства. Бо суспільство хотіло у космос, ядерну зброю, сінематограф, авто, але не хотіло відходити від патріархальних звичаїв «кухня, діти, церква», куди гарно вписали жінку без її дозволу.
У 1977 році Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави проголосити будь-який день року (не обов’язково 8-ме березня) Міжнародним днем прав жінок і миру, відповідно до їхніх історичних і національних традицій. Не днем квітів, не днем подарунків, не днем матері, бабусі, дівчинки, жінки, а просто згадати на державному рівні про гендерну рівність, повагу, права рівних до рівних. Ось це було б добре й доречно, бо слово «свято», жахає.
На росії, якщо згадаєте, навіть день пам’яті за полеглими у страшні роки Другої світової війни називають святом.
Слово «свято» знеціню усі важливі фундаментальні основи будь якого дня. Чи то день гендерної рівності, чи то день пам’яті за полеглими. Людина чує слово «свято» й все інше її вже не цікавить, бо ж «шашлички, квіти, подарунки, випивка». Ось саме це радянина вбила у голову людині й словом «свято» спаскудила усі важливі фундаментальні основи днів, які вимагали від суспільства роздумів, філософії, пам’яті, розуміння, вивчення історії.
Саме з цих причин й знищувалися ці дати. Їх ховали під оболонку квітів, фольги, мішури, тортиків, горілки й шашличків на природі, бо ж вихідний день. Тому не треба казати про рівність у колективі, не треба говорити про рівність у законодавстві. Дав вихідний, сказав «свято», поставив у голову квіточку й тортік, ось щасливі люди біжать отримувати подарунки чи дарувати їх, бо ж «свято».
Тікаючи від радянських наративів (а це треба робити), ми зробили трошки хибний крок, бо ж у голові «свято 3-х тюльпанів», забувши, що ми ще доволі незріле суспільство, де в рекламі звично присутній сексизм, як й в самому святі «весни та жіночності», що нашому суспільству ще довго треба нагадувати про рівність, права та повагу один до одного. То, все ж таки, повинен бути день на нагадування, що кожен з членів суспільства поза гендерних ознак має рівні правна з усіма членами суспільства.
Що ж того вийшло, я маю на увазі 100 річну боротьбу жінок за свої права, а не відмову від радянської норми святкування? Висновки робити нам усім.
Зрештою жінка отримала рівні права у більшості цивілізованих країн світу. Цивілізованих, де розуміють й поважають не тільки права жінки. А права кожного члена суспільства. Тому у цих країнах немає свята 3-х тюльпанів. Бо квіти тут дарують без дат, а просто для настрою, не підкреслюючи гендерну ознаку, а з любов’ю. росія не відноситься до цих країн, тому в ній так й залишилося «свято 3-х тюльпанів», а жінка знову виконує роль «баби ще народжають».
Жінка-політикеса, адвокатеса, захисниця, науковця, міністерша, пілотесса, депутатка, директорка… це й є те саме еволюціювання суспільства, яке ще 100 років назад здавалося фантастикою для жінок. Це зрілість суспільства, до якої пройдено та зроблено чимало.
Здебільшого, я б у цей день нагадувала, що «повага, права, захист, рівність» відносяться до кожного члена не тільки суспільства, а й мешканця планети Земля. А ще, про те, що жінка й досі є об’єктом, який в першу чергу викликає бажання зґвалтувати, а не поважати.
Як приклад того, що саме знецінено радянщиною та російськістю у дні, визначеному на законодавчому рівні, як день нагадування про рівність гендерних прав жінок, я приведу приклади того, чому називати цей день «свято» недоречно й по радянському, та як живе російська жінка між святкуванням 8-ме березня на росії, бо з саме росія носиться з тим «святом», як дурень з торбою.
1. На росії зафіксували зростання вагітності серед неповнолітніх дівчат. Йдеться про підлітків віком 14-17 років.Так, тільки у одному місті Ростові-на- Дону у січні 2023 року юними матерями стали 17 дівчат, з яких лише шестеро одружені. Порівняно з минулим роком кількість пологів серед малолітніх ростовчанок зросла вдвічі. Є області та федеральні округи росії, де пологи серед малолітніх дівчат зросли в 3-5 раз. «За місяць народили шість 15-річних пацієнток, стільки ж — шістнадцятирічних, три 17-річні та дві 14-річні», — повідомив виданню КП-Ростов завідувач пологового відділення НДІАПу Георгій Смолянінов. Медики зазначили, що пологи у молодих мам пройшли без ускладнень, а малюки з’явилися вчасно та з гарною вагою. Одна з проділь відмовилася від дитини, що вважається гарною ознакою, бо серед таких матусь зазвичай великий процент відмовних дітей. Це пов’язують з бажанням матусь отримати материнський капітал. Але, зазвичай, такі діти ростуть без уваги, потерпають від домашнього насилля батьків, тому кожен рік на росії зростає кількість загиблих малюків, які отримали травми несумісні з життям від батьків та кількість безхатченків, бо діти біжать з дому, щоб не били, не принижували, щоб отримати свободу.
2. 8300 – це клькість жінок, які загинули внаслідок сімейно-побутового насильства на росії тільки у 2018 році (дані взято з аналізу судових вироків) з яких 61% загинули від рук чоловіків, співмешканців та родичів. Офіційно МВС росії повідомляє лише про 253 такі випадки за той же рік, що вказує на умисне зменшення кількості постраждалих від домашнього насилля жінок. Більшість вбивств та побутових скандалів, побиття жінок на росії відбувається на свята. У росії за 2020 та 2021 роки від домашнього насильства загинули 2680 жінок.
3. 75-85% неповнолітніх дівчаток на росії ґвалтують у родинах, тобто вони потерпають від насилля у колі людей, яким довіряли. Ці факти ми маємо тримати у памяті, коли говоримо про кількість дітей, яких вивезли з окупованих територій до росії.
4. 38% вбивств жінок на росії здійснюють їх партнери сексуальні чи побутово-родинні. 75% людей, які постраждали від домашнього насилля на росії – це жінки. 79% жінок, які отримали на росії вирок за вбивство, це були жінки, що намагалися врятувати себе від домашнього насилля. Ці цифри мають відповісти на запитання українців, чому на росії жінки так завзято випроваджують чоловіків на війну та чому росіяни, як чоловіки так й жінки підтримують насильство по відношенню до будь кого.
А тепер ще трошки «жіночої» статистики, бо ж, нам так гарно підкреслюють, що це свято ніжності та жіночності.
Війна, найкращий гендерний рефері. На війні вбивають чоловіків та жінок, жінки вбивають чоловіків та жінок, чоловіки вбивають чоловіків та жінок. В ОРДЛО найстрашнішими катами у катівнях були жінки, бо вони не мали милосердя ні до дітей, ні до чоловіків, ні до жінок. В ОРДЛО найкращими пропагандистами стали вчителі-жінки. В ОРДЛО найбезсердечнишими мародерами, які крадуть гуманітарку навіть у військових у лікарнях є жінки-лікарі. В ОРДЛО більше інформаторів-жінок, які здають позиції українських військових.
На війні жінка зі зброєю – норма. Яка ця норма для жінки з будь-якої сторони. В нас є захисники та захисниці, а у ворога окупанти та – як же це гендерно? – окупантеси? Тобто на боці ворога у лавах військових та лавах колаборантів дуже багато жінок.
Тому, коли знову будете казати про свято ніжності, уважніше ставтеся до цього, бо колись, вони скинуть форму та будуть вимагати рівності, гендеру, ніжності та волати про те, що вони тендітні квіточки, які мають отримувати увагу чоловіків та захист від цього буремного світу.
Цей день, знову викликає дуже багато роздумів. Що ж, значить він поки що повинен існувати. Як нагадування про права жінок у тому числі відповідати за вчинки та скоєні злочині на рівні з чоловіками. Як нагадування про те, що світ несе у собі й жінку-жертву та жінку-вбивцю, що війна, це жінка-захисник та жінка-окупант. Про те, що чим більше насилля по відношенню до жінки, тим гниліше країна, бо суспільство, що виховане у насиллі понесе це насилля по світу. Що ми маємо позбутися не дня, а свята в цьому дні, бо саме це є радянщиною, святкування того, над чим потрібно б було попрацювати. Філософія життя дуже важка. Особливо, коли ти бачив усе, навіть війну.
А росіянок зі святом, бо ж святкують, як не поздоровити. Не буду бажати їм свободи, рівності у правах, поваги, захищеності, впевненості у житі та реалізації їх потенціалу, бо воно їм зовсім не потрібно та сприймається, як прокльон. Побажаю їм квітів. Гарних, штучних квітів на могилах їх чоловіків, може тоді щось зміниться у їхньому світі.
