"Минуло вісімдесят років, але нічого не змінилося"
Ось як одна з уцілілих після бомбардування Нагасакі розмірковує про ядерні атаки, які Сполучені Штати здійснили в серпні 1945 року, зруйнувавши два японських міста.
"З нашого досвіду не винесли жодних уроків, й сьогодні нам загрожують більші ризики, ніж раніше", - каже Масако Вада BBC. Зараз вона - заступниця Генерального секретаря Nihon Hidankyo, організації уцілілих після атомних бомбардувань, яка отримала Нобелівську премію миру у 2024 році. Вада є активісткою проти ядерної зброї і виступає за те, щоб свідчення уцілілих - таких, як вона - були почуті.
Тошіо Танака було шість років, коли на Хіросіму скинули бомбу, і вона поділяє страхи Вади.
Вона каже, що конфлікти, які нині тривають - зокрема в Україні та на Близькому Сході - посилюють загрозу ядерної війни, що викликає у неї "глибоке занепокоєння".
"Якщо ми й надалі рухатимемося цим шляхом до війни, це може призвести до Третьої світової війни і спричинити кінець Землі", - сказала Танака в інтерв’ю BBC за кілька днів до 80-ї річниці атак на Японію.
Рішення США використати атомні бомби проти Хіросіми та Нагасакі досі викликає суперечки
Інші стверджують, що це був вкрай аморальний і непотрібний вчинок, який забрав життя десятків тисяч невинних людей.
Беззаперечним є лише одне - тривалий вплив цих атак.
Це розповідь про єдині ядерні атаки в історії та їхні наслідки, що відлунюють і донині.
Улітку 1945 року Сполучені Штати вже три з половиною роки перебували у стані війни з Японією - після раптової атаки японських сил на американську військово-морську базу Перл-Гарбор на Гаваях 7 грудня 1941 року.
Цей напад спонукав Вашингтон оголосити війну Японії та вступити у Другу світову війну.
Мірою загострення конфлікту США прийняли рішення застосувати атомні бомби проти Японії.
26 липня 1945 року президент США Гаррі Трумен висунув ультиматум, вимагаючи від Японії "безумовної капітуляції" - інакше країна зазнає "швидкого й повного знищення".
Заклик Трумена не містив згадки про використання ядерної зброї.
Однак атомні бомби були частиною арсеналу, який США підготували в рамках своєї стратегії врегулювання конфлікту.
Першою ціллю стала Хіросіма - місто залишалося неушкодженим після попередніх бомбардувань і мало військову базу. Декілька експертів припускають, що це був тест для демонстрації руйнівної сили бомби.
Літак Enola Gay, бомбардувальник B-29 під керуванням полковника Пола Тіббетса, пролітав над Хіросімою на висоті близько 9,5 км та скинув бомбу з ураном-235 із кодовою назвою "Малюк", яка вибухнула в повітрі на висоті близько 600 метрів над землею.
Внутрішній механізм "Малюка" працював як гармата: він вистрілював одним шматком урану-235 в інший шматок того самого матеріалу.
Коли вони зіткнулися, ядра атомів, з яких вони складалися, розпалися - цей процес називається поділом ядра.
Цей поділ ядер спричиняє ланцюгову реакцію, під час якої виділяється енергія, що запускає вибух.
"Малюк" містив 64 кг урану-235, з яких, за оцінками, розпалося лише близько 1,4%.
Навіть попри це, вибух мав силу, еквівалентну 15 000 тоннам тротилу.
Для порівняння, лише одного кілограму тротилу достатньо, щоб знищити автомобіль.
Вибух спричинив теплову хвилю з температурою понад 4000 °C у радіусі приблизно 4,5 км.
"Чоловіки, жінки та діти майже всі були голі, з обгорілим одягом. Вони йшли мовчки, з витягнутими руками, а з кінчиків пальців звисали шматочки обпеченої шкіри", - згадує Танака.
"Вони нагадували привидів чи зомбі", - додає вона.
За оцінками, у день вибуху загинуло від 50 000 до 100 000 людей.
Дві третини будівель міста - близько 60 000 - перетворилися на руїни.
Однак Японія не капітулювала.
Через три дні США скинули другу атомну бомбу.
Нагасакі не входило до списку пріоритетних цілей другої бомбардувальної місії.
Гірський рельєф міста та його близькість до табору з військовополоненими союзників робили його другорядною ціллю.
Серед основних цілей було місто Кокура - з промисловими та житловими районами на відносно рівнинній місцевості.
Однак у день атаки, за звітом пілотів, Кокура була вкрита туманом і димом.
Екіпаж отримав наказ візуально обрати альтернативну ціль, яка максимально розкриє потенціал бомби.
Тож вони змінили курс і полетіли до Нагасакі.
Літак Bockscar, бомбардувальник B-29 під керуванням майора Чарльза Свіні, скинув бомбу з кодовою назвою "Товстун", яка вибухнула на висоті 500 метрів над землею.
Бомба була виготовлена з плутонію-239.
Хоча плутоній-239 було легше отримати, ніж уран-235, і бомба містила значно менше цього матеріалу, "Товстун" потребував складнішого механізму використання, ніж "Малюк".
Плутоній-239 не був чистим, що створювало ризик передчасної ланцюгової реакції, яка могла б знизити потужність бомби.
Для активації бомби застосовували імплозивний механізм, щоб запобігти передчасному виникненню спонтанного поділу.
Бомба містила близько 6 кг плутонію, але, за оцінками, лише 1 кг зазнав поділу.
Цього було достатньо, щоб виділити енергію, еквівалентну 21 000 тонн тротилу.
Вибух був сильнішим за Хіросіму, але гірський рельєф Нагасакі, розташованого між двома долинами, обмежив площу руйнувань.
В Нагасакі бомба зруйнувала площу 7,7 квадратних кілометрів, залишивши майже 40% міста в руїнах.
"Були сотні людей, які страждали в муках і не могли отримати жодної медичної допомоги", - згадував Терумі Танака, уцілілий у Нагасакі та співдиректор Nihon Hidankyo, під час своєї лекції з нагоди Нобелівської премії у 2024 році.
"Я був глибоко переконаний, що навіть під час війни такі вбивства та каліцтва не повинні мати місця", - казав він.
Точних даних про загальну кількість людей, які загинули внаслідок двох бомб - як від безпосереднього вибуху, так і в наступні місяці через поранення та наслідки радіації, - немає.
Найбільш консервативні оцінки свідчать про близько 110 000 загиблих в обох містах до грудня 1945 року.
Інші дослідження свідчать, що до кінця того року загальна кількість жертв могла перевищити 210 000.
Після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі Японія оголосила про капітуляцію.
Імператор Хірохіто звернувся до нації 15 серпня 1945 року, закликаючи японський народ "витримати нестерпне" та прийняти поразку.
Офіційну капітуляцію підписали 2 вересня на борту USS Missouri в затоці Токіо.
На цьому Друга світова війна завершилася.
Жорстокість бомби
За долю секунди після детонації атомна бомба вивільняє гамма-промені, нейтрони та рентгенівські промені - невидимі частинки, які поширюються на відстань до 3 км, уражуючи все на своєму шляху, зокрема й людські тіла.
Атомна бомба, яку скинули на Хіросіму, наприклад, стала смертельною для 92% людей, які перебували в радіусі 600 метрів від епіцентру вибуху.
Уцілілі після вибухів, відомі як хібакуся, зазнали руйнівних наслідків від інтенсивних температур та радіації.
Багато з них отримали опіки, внаслідок яких шкіра злізала з тіла.
З часом у деяких людей розвивалися катаракта та злоякісні пухлини.
Упродовж п’яти років після атак в уцілілих виникали довгострокові проблеми зі здоров’ям. Серед мешканців Хіросіми та Нагасакі різко зросла кількість випадків лейкемії.
Психологічні наслідки також були глибокими. Багато хібакуша зазнали травм через жахи, які вони пережили, втрату близьких і постійний страх розвитку хвороб, спричинених радіацією.
Багато хто зазнав дискримінації через їхній зовнішній вигляд і переконання, що вони є носіями заразних хвороб.
Інші жили з глибоким почуттям провини за те, що не змогли врятувати інших.
Життя після бомби
Шунтаро Хіда, Хіросіма
Ясуакі Ямасіта, Нагасакі
Кейко Огура, Хіросіма
Тошіо Танака, Хіросіма
Сьогодні Хіросіма та Нагасакі - важливі промислові та торговельні міста.
Обидва міста мають меморіальні площі та музеї, присвячені вшануванню жертв атомних бомбардувань.
Деякі хібакуся стали активістами проти розповсюдження ядерної зброї, ділячись своїми історіями, щоб жахи війни ніколи не були забуті.
Їхнє головне послання - "негайна ліквідація ядерної зброї", як зазначив Терумі Танака у своїй промові з нагоди отримання Нобелівської премії.
Танака описав атомні бомби як "нелюдську зброю масового вбивства, існування якої поряд з людством неможливо допустити".
За даними Міжнародної кампанії за заборону ядерної зброї (ICAN), сьогодні у світі налічують близько 12 300 ядерних боєголовок.
Хібакуся відкидають теорію ядерного стримування - віру в те, що виробництво та загроза ядерної відплати можуть запобігти атакам і зберегти мир.
Масако Вада - одна з тих, хто рішуче виступає проти загрози такої руйнівної сили.
"Я ніколи не погоджуся з ідеєю використовувати ядерну зброю, щоб контролювати і шкодити людям", - каже вона.
"Це лише означає, що Хіросіма та Нагасакі можуть повторитися".
"За словами Вади, сьогодні живими залишилось менше ніж 100 000 хібакуся, яким близько 90 років".
"Приблизно 10 000 із них помирають щороку, - каже вона. - Тож за 10 років їх не залишиться".
Однак її непокоїть не лише втрата живої пам’яті.
"Мій страх у тому, що до того часу зʼявляться нові хібакуся".
- Карлос Серрано, команда візуальної журналістики BBC News Mundo
