Відомий соціолог і політтехнолог Ігор Гринів ще рік тому сказав мені, що ментальний злам у суспільстві стався в момент оприлюднення електронних декларацій. Бо коли народ побачив там мільйони доларів, він уже не мав ніякого бажання розбиратися, хто із депутатів і чиновників заробив свої статки в бізнесі, а хто наколядував.
Традиційна нелюбов до правлячих еліт, помножена на патерналізм («я бідний, бо вони багаті»), совкові стереотипи («всі багатії злодії») і банальну заздрість («вони крадуть, а чому мені не дають?») перетворилася на жорстку класову ненависть. Вміло роздмухувані різними медіа, ці настрої через деякий час абсолютно витіснили з свідомості людей як війну за суверенітет, так і елементарну об‘єктивність у сприйнятті абсолютно епохальних змін, які відбулися в державі. Найдраматичніше, що війна з агресором і антиколоніальна політика почали сприйматися як порожні пропагандистські гасла, покликані замаскувати розграбування країни майданівською владою.
Я спеціально не зупиняюся тут на самому механізмі перетворення антикорупційної істерії на спецоперацію проти української державності, бо писав про це багато, а також на реальних численних помилках влади, особливо в комунікації з суспільством і кадровій політиці, бо це, по суті, кінцевого результату не змінило б. Навіть якщо на місці Пороха був би Черчіль або Маккейн, він опинився б сьогодні рівно в тій самій ситуації - усунутий від влади, принижений, скомпрометований. У країні відбулася охлократична революція, котра неминуче призведе до втрати частини здобутого кров‘ю суверенітету.
А можливо - і державності як такої...
