Фундаментальна відмінність між мною і виборцем Зеленського – вони голосували за те, щоб мені персонально стало гірше. Не абстрактно, а цілком конкретно – такою зашкалюючою була ненависть до людей, які бачили щось хороше в Україні, не жалілись, а дозволяли собі жити і бути щасливими.
Бажання розкуркулити, відібрати, розстріляти «порохоботів», вирвати з м’ясом шматок чужого пирога переважило всі мислимі раціональні аргументи.
Не допускаючи думки, що за інших рівних умов я житиму краще за них. І за дискримінаційних умов все одно житиму краще за них. І навіть якщо мене викинути у чисте поле зі зв’язаними руками, у депресивне село, на поселення, резервацію чи куди там вони планували нас вивозити – я все одно житиму краще за них.
Тому що ми дуже швидко обростаємо бізнесом. І подих перехоплює від перспектив, які відкриваються на кожному кроці. Україна – країна незадоволеного попиту, у нас дефіцит всього. У нас батьки падають з ніг, шукаючи дружній садок для дитини. Черги до електромеханіка на два тижні вперед. Неможливо найняти повара для кейтерингової компанії, навіть при навчанні з нуля. І на вагу золота ті, хто може підібрати персонал, об’єднати у більш-менш керовану структуру і виконати половину вимог замовника.
А село? Лохина, часник, органічна городина, сухофрукти і корисні солодощі, пастила, сири, мед … Маючи паї та городи по сорок соток, як рука піднімається волати про зубожіння? Ну візьми качок на відгодівлю, ну купи порося, ну стань раком і посади редиску на продаж, звари бринзу - тільки роби щось! Не ний.
А я голосувала за наше спільне краще майбутнє, і своє, і їхнє. Я не хотіла нікого репресувати, не зарилася на чужі статки, не чекала від них допомоги. Я просто хотіла, щоб нам не заважали.
Голосувала, прекрасно усвідомлюючи, що у разі нашого програшу погано стане насамперед вам. Тому що нова влада почне стригти там, де жирно. А де у нас жирно? Яка сфера у нас перекачана дотаціями, неспівмірними із вкладом громадян? Та субсидії, звичайно. Мільйони домогосподарств отримують незароблену і незаслужену знижку за комуналку. І це «бариги» і «хунта» мирилися з каменюкою на шиї державного бюджету, а нові миритися не стануть, тому що це тепер їхній бюджет і їхня персональна кишеня.
Що іще? Регіональні програми розвитку, поза сумнівом. Всі ці дороги, садочки, фонтани і клумби, дитячі майданчики, бібліотеки, щоденні фестивалі та концерти під відкритим небом, все те, чому ви показали жирний середній палець, - все піде під ніж як нераціональне барство.
Надлишкове майно в армії, надлишкова земля у кадастрі, надлишкові підприємства, інститути, лікарні, школи, надлишкова газотранспортна система, надлишкові безкоштовні траси і безплатні мости, збиткова залізниця, пошта – здуріти можна, скільки у нас всього надлишкового.
І головне. Плоть від плоті ваша, міліція, податкова, суди, прокуратура, армада службовців отримали чіткий сигнал: можна не церемонитися. Страху немає, стримуючого фактора немає, роби що хочеш. Це ж ви тепер будете платити за кожну довідку. Це для вас закінчаться безкоштовні ліки у стаціонарі і виплати по безробіттю, а не для мене. Це ви колись перечитаєте зелені листівки, на яких нема нічого, жодної обіцянки, жодної програми – тільки «зробимо їх разом». І задастеся питанням – а кого ж ми все таки «зробили»?
Мені не доведеться, я і так знаю відповідь.
