Свято Покрова Божої Матері, що його ми зараз святкуємо, встановлене в Царгороді на спомин такої поді. Коли одного разу Царгородові загрожувала небезпека від ворогів, християни зібрались в церкву Богородиці, Влахернську, помолитися, і от св. Андрій, що був тоді в церкві зі своїм учеником Єпіфаном, побачили під куполом дивне видіння: Над церквою стояла Пресвята Богородиця, що тримала на руках своїх омофор, (це одіж єпископська, що надівається на плечі й означає служіння людям), покривала ним людей, що молилися, Сама молилася за людей, а поруч з Нею стояли й молилися апостоли, пророки, мученики і всі святі. Це дивне видіння підбадьорило й утішило людей, а Господь допоміг їм прогнати ворогів.
Ми святкуємо це свято не в пам'ять допомоги Божої Матері Царгородові, а святкуємо щось інше, набагато рідніше й більш цінне для душі християнина, більш загальне, духовне. Цим святом українці взагалі відзначають віру православного християнина в небесне заступництво Божої Матері, в її Покрову всього християнського світу своїм матірнім піклуванням. Покрова Божої Матері це наче відзнака прагнення нашого земного життя до з'єднання з небесним, з Божою Матір’ю і з усіма святими, це є піднесення нашого марного, нікчемного життя до вартості вічного, це є наша віра в небесний захист, в небесне керівництво всім, що відбувається в нашому земному житті і благання про цей захист і керівництво...
Сьогодні ми також святкуємо День Української Армії. Ця традиція, відновлена зараз, іде з часів козацтва. Бо війна - це, крім всього іншого, ще й постійна молитва. Атеїстів на війні не бува. Ми молимося за наших воїнів, закликаючи на них молитовний покров, а вони, в свою чергу, захищають, покривають нас від ворога, що бажає фізично нас знищити. І всі разом відстоюємо свободу України.
Коли ми боремося за свободу своєї держави ми стукаємо в ворота Царства Небесного. Царство Небесне – силою береться. Наша свобода і гідність також береться силою. Коли людина бажає досягнути Царства Небесного проти неї повстають біси. Коли ми почали наводити лад в своїй країні, на нас накинулась одержима бісами орда. Людині, яка стала на шлях до Царства Небесного не можна зважати на бісів і потрібно силою переступати через всі спокуси, рухатись до свободи в Богові. Так само коли ми рухаємося до гідної держави, на нашому шляху повстає багато перешкод, але силою свого духа ми маємо їх долати.
Є таке прислів'я «вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння». Нас намагалися залякати, побити, а потім і вбити. Але полеглі стали нашим зерном. «Якщо зерно не помре, то не принесе плода» – каже Св. Письмо. Герої Небесної Сотні – це ті, хто став першим насінням. І ті, хто загинув на війні - теж насіння Нової України, яке хтось хоче поховати, але це насіння проростає , квітне, дає плід, не зважаючи ні на що. Зараз блазні з необмеженою владою намагаються звести нанівець те, що відвойовувалося із кров’ю. За що гинули українські воїни. Тому важливо показати сучасній недолугій українській владі, що воїн сьогодні – це кожен з нас. Ми не хочемо війни, але ми все зробимо для перемоги. Ми просимо, щоби в наша молитва була настільки сильною, щоб кожен недоумок зрозумів наскільки важливо відстоювати інтереси рідної держави.
Отже завтра, на Покрову, 14 жовтня, Київ, парк Шевченка, 16.00 марш «Ні капітуляції!»
Будемо ж благати Пресвяту Богородицю і всіх святих — своїм небесним омофором покрити нас і допомогти в нашій боротьбі і терпінні. Пресвятая Богородице, спаси нас!
