30 серпня 1721 року представники Швеції підписали мирну угоду з Росією Петра І – відомий Ништадтський мир. Якщо зараз ви спитаєте пересічного росіянина чим був той мир – швидше за все він не зв’яже двох слів. На відміну від розпіареної Полтавської битви (питань по якій до білих бісів – я зараз про це роман пишу) фінал тої війни сучасна Москва воліє не афішувати. І є від чого.
Треба розуміти умови в яких підписували мирну угоду у місті Ништадт. Швеція, країна з населенням у 3 мільйони людей (проти 13 мільйонів у Росії) воювала вже 21 рік. Економіка Швеції не те що була зруйнована, вона просто лежала на бетоні пузиком. Швеція пережила під час війни загибель короля (Карла ХІІ) і зречення престолу королевою (Ульрікою-Елеонорою, сестрою Карла ХІІ). Армія Швеції по-факту здана Росії генералом Левенгауптом біля Переволочної (після Полтави) відродитися в тих умовах просто не могла. Швеція втратила території сучасної Ленінградської області, Естонії, свої володіння у Польщі, в німецьких князівствах та у Фінляндії. Москва панувала на Балтиці, «російське плюндрування» ще й зараз пам’ятають у Швеції. Російський флот підходив до берегів королівства і висаджував десанти, які грабували шведів і палили шведські міста. Треба додати що після загибелі Карла ХІІ Швеція практично не вела активних бойових дій – вже просто не мала сил. Шведські генерали тоді мріяли про те аби втримати бодай те, що ще можна було втримати.
І так, війну взагалі-то почала не Швеція. Війну почали Данія, Польща і Росія коли напали на шведські володіння у 1700 р. Цікава ситуація? Так чому ж нині Москва воліє не згадувати подробиці Ништадтського миру?
Та тому, що нічим Москві хвалитися. Втративши біля мільйона своїх підданих (біля 8%, більше Москва втратила тільки у Другу Світову війну), за умовами миру Росія мусила – повернути Швеції вже окуповану Фінляндію. За завойовану Росією Інгерманландію (Ленінградську область) та Естонію, Росія мала виплати Швеції 2 мільйони срібних талерів (біля 1,3 мільйони рублів – загальний обсяг зовнішньої торгівлі за рік в пікові роки сягав страшної цифри – 120 тисяч рублів). Росія зберігала широкі права та привілеї для дворянства на окупованих Росією землях (згадаємо про засилля «курляндців» у Росії, яке бісило дворян російських), тощо. Очевидно, для країни яку війна розтрощила і прокотилася по ній катком, для Швеції Ништадтський мир був просто неймовірним успіхом.
Але як він був укладений?
От тут ми повертаємося до факту озвученого вище. Після загибелі короля Карла ХІІ Швеція активних бойових дій практично не вела. Але – і мир укладати Швеція не поспішала. Швеція потерпала, вона ледве зводила кінці з кінцями, вона була кинута у справжні злидні – але миру не укладала. Швеція чекала. Крім самої Швеції Росія мала проблеми з Англією, Францією, Німецькими князівствами та Австрійською імперією. Всі вони аж ніяк не раділи зміцненню Росії і вимагали у Петра І укладання миру зі Швецією. Але Швеція опиралася і твердо гнула свою лінію. Чому?
Та тому, що зовнішньополітичне відомство графа Горна у Швеції дуже гарно знало. Якщо заявити про умови на яких готова укласти мир Росія і закликати шведів битися до останнього – шведи глибоко зітхнуть і підуть до війська. А якщо укласти мир на умовах які шведи не приймуть, заколотів така шведська влада матиме стільки, скільки партій існує серед дворян, бо весь інший народ їх підтримає з натхненням. Тому шведи ходили голі-босі, але трималися допоки Росія не згодилася на умови прийнятні для шведів.
От це був мир здорової нації. Що ви хочете? Це ж – нація. Це ж – шведи. Це ж не українці, 73% яких проголосували за коміка, бо «втомилися від війни». Правда?