Трамп допомагає путіну уникнути поразки. Дурість американської адміністрації змагається з її злом – Філліпс О’Брайен

Трамп допомагає путіну уникнути поразки. Дурість американської адміністрації змагається з її злом – Філліпс О’Брайен

Відомий американський історик, професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюса (Шотландія) Філліпс О'Брайен вкотре стверджує, що позиція адміністрації Дональда Трампа фактично допомагає росії уникнути військової поразки, тоді як українські далекобійні удари та високі російські втрати дедалі сильніше виснажують агресора. Він різко критикує американську переговорну лінію навколо зустрічей в Абу-Дабі, вважаючи її одночасно морально неприйнятною і стратегічно некомпетентною. Окремо частину тижневика він присвятив новому витоку даних росстату, які, за наведеними оцінками, можуть свідчити про значно вищу кількість загиблих російських військових, ніж вважалося раніше. На завершення О'Брайен пише про нові обмеження Starlink/Starshield для України та пов’язує їх із діями адміністрації Трампа й Ілона Маска.

Перш ніж перейти до чергового тижневого огляду, хочу звернути вашу увагу на інтерв’ю, яке я цього тижня дав Kyiv Independent. Можливість відверто говорити з таким інтерв’юером, як Мартін, стала справжнім полегшенням. І, як на мене, ця розмова також показує, як українці нині усвідомлюють реальний стан справ. Інтерв’ю триває менш ніж 20 хвилин, якщо захочете подивитися повністю.

Отже, тепер до огляду. Сюжети цього тижня певною мірою схожі на сюжети минулого тижня. Поле бою дедалі більше перетворюється для росіян на трясовину, а російські втрати, схоже, зростають і можуть бути навіть більшими, ніж ми вважали ще минулого тижня. Тепер з’являються повідомлення, що до кінця року загальна кількість загиблих росіян може сягнути 600 тисяч. Водночас кампанія далекобійних ударів показує, що українці й далі методично б’ють по російському видобутку та переробці нафти і наразі не збираються зупинятися. Єдина сфера, де росія має очевидний успіх і перевагу, – це та, яку дозволили й підтримали США: далекобійні удари по Україні. Тут Україні й досі важко протидіяти цим атакам, адже через дії США вона залишається вкрай вразливою до них.

Це ще раз підтверджує тезу, яку я висловив минулого тижня: Дональд Трамп, можливо, є єдиним чинником, що стоїть між путіним і військовою поразкою. Цей тиждень підтвердив: там, де США не допомагають росії так активно, як у випадку з позбавленням України ППО та вимкненням Starshield/Starlink, росіяни й далі зазнають труднощів. Ба більше, їхні втрати продовжують зростати до рівнів, які ще на початку року вважалися неможливими. А українці, схоже, зберігають темп і загальний напрям своєї кампанії далекобійних ударів.

Звісно, США допомагають росії, і саме це дало росіянам перевагу в певних сферах, що цей тиждень знову дуже виразно показав.

Тиждень, коли дурість змагалася зі злом

Адміністрація Трампа – зло, і я вживаю це слово без перебільшення. Вона активно підтримує диктатуру, що воює проти демократії, і допомагає цій диктатурі безкарно вбивати мирних громадян демократичної держави. Ба більше, вона хоче змусити цю демократію передати диктатурі багатьох своїх громадян, де з них можуть знущатися, катувати, а можливо, й убити. Адміністрація свідомо допомагає нищити свободу й сприяє зростанню кількості вбивств. І водночас проливає найлицемірніші крокодилячі сльози через загибель українців. Якщо це не зло, то я не знаю, що тоді називати злом.

Адміністрація Трампа ще й надзвичайно дурна. Вона переважно укомплектована некомпетентними людьми та підлабузниками, а очолює її злочинець із обмеженим стратегічним мисленням, який не здатен бачити світ інакше, ніж йому хочеться. Інакше кажучи, адміністрація Трампа – це безнадійно дурні й продажні люди, які ведуть за собою слабких і жалюгідних. Якщо це не історична дурість, то я не знаю, що нею є.

Цього тижня на "переговорах" щодо можливого завершення російсько-української війни ми зблизька побачили, як зло бореться з дурістю за першість, і можна сказати, що перемагають обидва. Це проявилося і під час підготовки до зустрічі в Абу-Дабі між українцями та російсько-американською делегацією, і під час самої зустрічі, і після неї.

Тож варто прямо сказати, якою є реальність цих переговорів.

На початку тижня стало очевидно: адміністрація Трампа прагне здобути для путіна в цій війні все, що тільки зможе, аж до готовності США пожертвувати українцями та українською демократією. Почалося з того, що Джаред Кушнер (мабуть, найтупіший американець, який будь-коли обіймав таку помітну посаду перемовника в історії США; другий за тупістю – Стів Віткофф) публічно заявив, що уряд США тепер хоче покласти край європейській системі безпеки, яку сам створив після 1945 року і яка забезпечувала безпеку США та допомогла майже всій Європі стати вільною й заможною. Цей великий успіх американської зовнішньої політики тепер збираються демонтувати, а офіційна позиція США полягає в тому, що його має замінити система, прийнятніша для диктаторської та репресивної росії й вигідніша їй. Кушнер повторював цю тезу кілька разів, найвиразніше – у довгому дописі.

Дивно читати твердження, ніби протягом 30 років "Європа і росія" намагалися створити дієву систему безпеки. Нічого подібного. Європа допомогла вибудувати систему безпеки, яка користувалася величезною підтримкою на континенті, а тепер росія намагається зруйнувати її саме тому, що вона була успішною. До речі, якщо хочете прочитати про це більше, я написав окремий матеріал у вівторок минулого тижня.

І це ще не все. Поки США виступали за руйнування одного з найбільших досягнень своєї зовнішньої політики, вони водночас ще наполегливіше просували план розчленування України й передачі значної її частини путіну "на блюдечку". Дональд Трамп чітко дав це зрозуміти на початку тижня, заявивши, що в межах будь-якої угоди Україні доведеться віддати території.

Проблема цього зла в тому, що йому постійно заважає елементарна дурість американської команди, яка взялася "домовлятися" про угоду для припинення бойових дій. США настільки не розуміють, що роблять, що і росіяни, і українці, мабуть, лише хапаються за голову, а росіяни ще й сміються.

По-перше, через зло й дурість американської сторони росіяни отримали свободу сформулювати, мабуть, ще жорсткішу позицію, ніж у 2022 році. Ми знаємо це, бо було виявлено документ із російськими цілями, який, зокрема, описано у цій статті New York Times. Ось короткий уривок із матеріалу про російські вимоги та про те, наскільки американська переговорна команда не розуміє, у що вона втягнулася.

Вимоги росії про відведення сил НАТО зі східного флангу в Польщі та країнах Балтії поставили питання європейської безпеки в самий центр переговорів щодо України. Вони також розкривають мету, що стоїть за публічними заявами пана путіна. російський лідер постійно наполягає, що перш ніж припинити бойові дії, треба усунути те, що він називає "першопричинами" війни, – широке коло претензій росії і до НАТО, і до України.

Документ також показує, що економічні стимули, які посланці пана Трампа Джаред Кушнер і Стів Віткофф пропонували путіну, досі не змусили москву піти на поступки. На думку критиків, Сполучені Штати ризикують сприяти давній спробі путіна відновити сферу впливу радянського типу від Європи до Центральної Азії.

Отже, росіяни вже домоглися від уряду США згоди з тим, що структуру НАТО треба ламати, не давши натомість жодної поступки. А американський уряд при цьому заявляє, що росіяни нібито справді хочуть миру – Кушнер, наприклад, повторював це весь тиждень. Коли напередодні переговорів в Абу-Дабі його запитали, чи справді путін хоче угоди, Кушнер відповів: "Судячи з того, що ми зі Стівом від нього почули, ми можемо з великою впевненістю сказати: ми віримо, що так..."

Такий рефрен звучав увесь тиждень. росіяни висувають максималістські вимоги, США погоджуються з їхньою суттю, а потім удають, що це і є мирний процес.

Схоже, українці та європейці, зіткнувшись із цією злою й дурною переговорною позицією, відмовилися віддавати США щось суттєве. Про це можна судити з того, що з плином тижня Кушнер і Віткофф просто почали висувати навмання одну ідею за іншою, сподіваючись, що хоч якась спрацює. Головне для США, схоже, – домогтися згоди України віддати росії весь Донбас. Американці прямо сказали українцям, що очікують від них передачі росіянам навіть більшої території, ніж ті змогли захопити.

У якийсь момент, щоб зробити це прийнятнішим для українців, їм запропонували просто перемалювати карти Донбасу, аби передача територій росії видавалася прийнятнішою. Але моїм улюбленим епізодом американської переговорної некомпетентності стала пропозиція Україні обміняти весь Донбас на членство в НАТО, що, очевидно, викликало іронічну реакцію Зеленського, який публічно розповів про це: "Американці поставили питання: а що, як Україна вступить до НАТО? Чи вийде Україна з Донбасу? Це був перший випадок, коли таке питання порушили".

Тут є що розбирати. По-перше, ця пропозиція не могла бути серйозною, адже вся позиція путіна щодо нової архітектури безпеки ґрунтується саме на тому, щоб цього не сталося, і вона не змінилася. Водночас це показує, наскільки відчайдушно США хочуть якнайшвидше укласти угоду. Як я писав у вівторковому матеріалі, позиції американської адміністрації слабшають, і їй потрібна угода, якщо вона хоче отримати гроші.

До кінця тижня переговори нікуди не просунулися. Справи були настільки погані, що Кушнер і Віткофф заговорили про необхідність активнішої участі Європи, якщо, звісно, вони отримають "благословення" путіна. Потім вони поспішили до москви, де їх тепло прийняли, вони все доповіли путіну і не отримали жодної помітної поступки.

Віткофф і Кушнер прибувають до москви після провалу в Абу-Дабі. Росіяни, мабуть, задоволені такими відданими слугами, але водночас приголомшені тим, наскільки ті дурні.

Останнє бурмотіння Кушнера про переговори показало: після настільки відвертого підлабузництва до росії вони зрозуміли, що припустилися помилки. Кушнер зробив беззмістовний реверанс у бік думки, що НАТО все ж збережеться.

Втім найцікавішою була теза про "максималістські" вимоги нібито з обох сторін. Вона дуже показова. Україна просто хоче повернути землі, які законно є частиною її держави і були гарантовані їй договорами, підписаними США та росією. росія хоче розчленувати й знищити Україну. Це не співмірні "максималістські" вимоги: одна сторона, росія, висуває максималістську вимогу, а інша – Україна – базову й законну.

Та, схоже, в цьому випадку його дурість не дозволяє йому усвідомити зло такої моральної рівнозначності.

У певному сенсі минулий тиждень показав, що дурість США підриває їхні ж спроби служити злу. Поведінка американців на цих переговорах була настільки безглуздою і слабкою, що вони втратили здатність тиснути на українців, домагаючись бажаного, водночас продемонструвавши покірне прийняття російської позиції. Мабуть, у битві між злом і дурістю краще, щоб перемогла дурість, але жахає те, до якого стану опустилися США.

російські втрати переглядають у бік збільшення

Протягом багатьох років проросійським організаціям і коментаторам було зручно стверджувати, що українські оцінки російських втрат, які деякі західні розвідувальні служби вважали достовірними, нібито сильно завищені. Казали, що у росіян просто не могло бути стільки загиблих, а Mediazona, яка працювала з оприлюдненими російськими даними, наводила значно, значно меншу цифру.

Тепер у нас нарешті є цифри з викрадених російських документів: група хакерів з України та Білорусі отримала 23 терабайти даних офіційної російської служби статистики – росстату. І ці дані свідчать про зовсім інше.

Документи видаються цілком автентичними. Про них широко писали – від Moscow Times до Financial Times. Ба більше, вони охоплюють усі смерті, тому їх можна звіряти з небойовою смертністю, і цифри збігаються.

Документи показали дві речі. По-перше, російський облік загиблих на війні відстає на кілька місяців: між смертю на полі бою та її внесенням до статистики, схоже, існує значна затримка. По-друге, навіть із цією затримкою станом на серпень кількість загиблих росіян вже становила десь від 400 до 450 тисяч.

Деякі статистики взяли ці офіційні цифри й зробили нескладні розрахунки. Якщо таким був показник у серпні з урахуванням затримки обліку, то реальна кількість загиблих на той момент, імовірно, становила від 500 до 550 тисяч. До вищої оцінки дійшла Financial Times. Далі FT екстраполювала ці дані до кінця року й дійшла висновку, що кількість загиблих росіян у війні за нинішніх темпів може сягнути 650 тисяч. У матеріалі було наведено відповідний графік.

Це доводить дві важливі речі. Перша: нинішній рівень російських втрат неможливо підтримувати довго. Якщо війна триватиме так само і росіяни не зможуть цього змінити, їхня бойова спроможність поступово деградуватиме. Власне, ознаки такого погіршення ми, ймовірно, спостерігали все літо: росіяни почали втрачати більше території, ніж здатні захоплювати.

Друга: українські оцінки втрат, яких Україна завдає російським силам і які проросійські групи широко критикували, а дехто відкидав як перебільшені, схоже, досить близькі до реальності. Для історії воєн це показово, адже перебільшення там трапляються часто. Тому коли бачите подібні українські оцінки, їх варто сприймати дуже серйозно.

Доступ до Starlink/Starshield знову обмежено

Хочете ще одну ознаку того, наскільки відчайдушно адміністрація Трампа і Ілон Маск прагнуть допомогти путіну, поки можуть? Після завершення проміжних виборів у США, схоже, знову почали обмежувати доступ України до Starlink/Starshield, причому це почалося за кілька днів до 12 листопада.

Того дня ситуацію описав Зеленський і дуже чітко заявив, що йдеться не про технічний збій, а про навмисні обмеження, покликані заважати українським військовим операціям. Він наголосив, що через них українцям стало складніше перехоплювати російські реактивні ударні дрони. Фактично, українські дрони через ці обмеження не можуть розвивати достатню швидкість, щоб ефективно виконувати свої завдання.

З цього можна зробити кілька припущень. Проміжні вибори вже завершилися, а новий склад Конгресу ще не розпочав роботу, тож у Трампа є вікно можливостей для допомоги росії. Маск, схоже, також повністю це підтримує. Показово, що, на відміну від першого обмеження Starlink/Starshield, коли вони вдвох розіграли навмисну відволікальну виставу в стилі театру кабукі, намагаючись перекласти відповідальність один на одного, а американська преса підіграла їм, подавши історію як детектив "хто це зробив", хоча насправді відповідь була "обидва", – тепер ані Трамп, ані Маск навіть не намагаються щось коментувати.

Вони знають, що відбувається, і підтримують це.

Можна очікувати, що так триватиме й наступні сім тижнів. Це одне з останніх вікон можливостей для Трампа й Маска допомагати путіну майже без обмежень – і вони, без сумніву, ним скористаються.