"ШЕНЬЧЖЕНЬ ПОКАЗАВ РОСІЇ, КИМ ВОНА СТАЛА**" - Олександр Бригинець

"ШЕНЬЧЖЕНЬ ПОКАЗАВ РОСІЇ, КИМ ВОНА СТАЛА**" - Олександр Бригинець

Шеньчжень підняв у Росії дуже цікаву хвилю.

Кремлівський пул кричить про «Ялту-2», «велику трійку» і три рівновеликі держави, які нібито сіли ділити світ.

А от у значно радикальнішому, імперському й провоєнному середовищі дискусія вже зовсім інша.

Там питають не що робитиме триполярний світ, а:

хто використовує Росію проти іншого — Китай чи США?

І відповідь для Трампа, мабуть, неприємна.

Навіть російські імперці дедалі відвертіше пишуть: сьогодні Росія — проксі Китаю в його протистоянні із Заходом.

Тобто Путін приїхав у Шеньчжень демонструвати третій полюс світу, а частина його власного табору побачила там китайського сателіта.

І найцікавіше — як вони пропонують із цього вибратися.

Не модернізувати Росію.

Не перебудувати економіку.

Не перестати воювати.

Захопити Україну.

Їхня мрія — отримати українську армію, український бойовий досвід, український людський і технологічний ресурс, з'єднати його з російським під контролем Кремля — і знову спробувати перетворити Росію на самостійний світовий центр між Заходом і Китаєм.

Тобто в Росії вже починають усвідомлювати дуже неприємну для себе річ:

без України вони не імперія.

Без України вони дедалі більше — придаток Китаю.

І тому Україна для них — не просто територія.

Це спроба пересадити собі наші органи, щоб урятувати власне імперське тіло.

Оце для нас, мабуть, і є найважливіший висновок усієї російської дискусії після Шеньчженя.

А тепер ви мене запитаєте: то хто все-таки використовуватиме Росію проти іншого — Китай проти США чи США проти Китаю?

А я скажу несподіване.

У мене складається враження, що Трамп і Сі нарешті зрозуміли: немає сенсу битися за Росію, намагаючись перетворити її на свій інструмент.

Простіше домовитися.

Хто в які дні й години буде користуватися цим надувним інструментом для власного задоволення.

Це історія про те, що він заздалегідь знав конструкцію, погодився на неї — а потім вона була сприйнята як його приниження.
Взяти факти, які подобаються.
Щоб зробити висновок, який подобається.
Щоб ухвалити рішення, яке подобається.
А потім — знову обісратися.
В Україні.
У Сирії.
У Молдові.
У Вірменії.
У Казахстані.
Тепер — у Китаї.
Бо проблема Путіна не в тому, що він не бачить фактів.
Він бачить факти.
Але підганяє їх під власні бажання.
І це вже не окрема помилка.
Це і є російська політика