„Я лишатимуся допоки не втомлюся. А допоки Британія потребує мене, я ніколи не матиму втоми." Маргарет Тетчер.
Є в українців давня традиція - толока. Це коли гуртом Громада допомагала комусь. Безоплатно. Допомагали тим, хто критично потребував. Це було норма. Завжди. Допоки не почалася російсько-комуністична окупація - СРСР.
Характерно - безоплатна праця на користь "партії і правітєльства", ентузіазму не викликала - "суботнікі" не користувалися повагою.
Знаково - фенікс добровільних помічників відродився, коли треба було допомагати хворим дітям ("Таблєточкі") і презентувати країну (помічники під час Євро2012). Розправив крила цей птах під час Революції Гідності. М'язи і кігті проявив в російсько-українській війні.
Країну захищати стали військові і вони - волонтери. І ті, і ті - на війні. Одні - як зброя і злість Нації. Інші - її, Нації, впертість, хист, майстерність, хазяйновитість, щедрість і жертовність.
В цей час десь поруч існували життям хом'ячків "прості люди", а спайка "Воїн + Волонтер" тримала в руках державність. Так, були спритні, були ділки, були ті, хто зійшов з дистанції, хто втомився, хто прогнувся під "нада_прєкратіть_пастрєлівать". І серед Воїнів, і серед Волонтерів. Але явище відбулося - Громадяни в країні є.
Не електорат, не біомаса - Відповідальні Громадяни.
І це правильно, що з поміж безлічі волонтерських активностей, національний ривок, ось цей от згусток нервів, зусиль і ресурсів, створило бажання допомоги Воїнам. Це цінний маркер часу. Часу Справжніх Людей.
Честь тим, хто жертвував, допомагав, доставляв, готував, шив, ремонтував... ЖИВ цим життям.
Невтоми усім вам.
