Посеред розбомбленої вулиці, на радянських килимах, стягнутих з усього чертанова, стоїть трибуна, а перед нею – маленький стільчик. На стільчику стоїть маленький чоловічок, зовні схожий на путіна. Правиця в нього вистромлена в зігу, під ліктем стоїть упор як в тирі, бо сама собою рука вже не тримається.
Людина приймає парад.
Розбитою вулицею тим часом марширують колони дебелих тіток в мохерових беретах, з транспарантами. На всіх транспарантах однаковий напис «Бесмертний полк» і фотографії генералів та адміралів, полеглих в Україні. За тітками в мохерових беретах ідуть діти, які несуть на патичках фотографії двохсотих званням поменше генеральського.
Слідом за ними повзуть танки, бронетранспортери, зіли та інша військова техніка. Час від часу крило чи бампер відривається і улітає, смішно збивши з ніг якусь тітку з транспарантом, бо вітер сильний, а техніка картонна. В такі моменти пряма, із затримкою всього на півтори години трансляція перемикається на Газманова, який жере свій закордонний паспорт, смачно плямкаючи в такт музиці.
За бронетехнікою мали іти союзники по ОДКБ, але Лукашенко як завжди кинув в непідходящий момент, заявивши, що їх і так залишилося двісті з половиною душ, самому треба, бо в Колі скоро вибори.Тому наступною парадною коробкою марширують вояки ПВК «Манкурт», які ще не встигли вмерти в Україні. В масках, щоб ніхто не впізнав і не подякував. Подейкують, що за участь в параді їм заплатили по двісті доларів готівкою.
За «Манкуртами» тягнеться, ув’язаючи підборами в багні, коробка московських валютних повій – їх ніхто не кликав на парад, вони дізналися про долари і самі зібралися, а влада вирішила залишити для масовки, назвавши парадною коробкою військових журналістів. Ображені таким поворотом подій російські військові журналісти теж поспішили приєднатися, бо двісті доларів теж хочеться. Тож парад набув майже довоєнної масовості.
На фудкортах святково вбраним росіянам тим часом щедро видають млинці з лопати, стаканчики з боярою, а малечі - березовий сік з м’якіттю. Інколи плутають, але всім в принципі похуй.
На трибуні людина, схожа на Путіна, болісно кривиться, бо правиця вже затерпла, а лівою рукою відмічає на груповому фото хрестиком, хто з правлячої партії найменш активно хлопає. Партія намагається вгадати, на кого кривиться шеф і хлопає з усієї дурі навіть коли Газманов давиться мідним кутиком з обкладинки паспорта і помирає в страшенних судорогах.
Наришкін знову обісрався.
На другу годину безкінечно урочистого параду, який таскається колами повз трибуну великого вождя, звіддаля раптом лунає крик «бабиии, в цумі сааахар дают!». Махрові берети, покидавши купою своїх генералів на патичках, біжуть в напрямку цуму. Біля танку стоїть худий замурзаний хлопчик рочків 10, длубається в носі і витирає козявки об картонну броню. Ніхто ще не знає, що це майбутній президент московської народної республіки.
